23.Антиінфляційна політика держави

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи.

У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

24.Сукупний попит та його структура

Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупний попит — це потреби, представлені на ринку в грошовій формі. Це той обсяг національного виробництва, який споживачі згодні купити при певному рівні цін. Залежність між обсягом виробництва, цінами і попитом називається законом сукупного попиту. Суть його полягає в тому, що за інших рівних умов споживачі захочуть придбати тим більше кінцевих товарів і послуг, чим нижчим буде загальний рівень цін, і навпаки. Це означає, що між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує зворотна, або від'ємна залежність.

Закон сукупного попиту можна виразити графічно у вигляді кривої сукупного попиту

Крива сукупного попиту відображає зміни, що відбуваються в поведінці споживачів по мірі зростання цін. На зміни в поведінці споживачів впливають три основних чинники. По-перше, ефект відсоткової ставки. Підвищення цін (при незмінній кількості грошей) збільшує попит на гроші, тому що для здійснення кожної операції їх потрібно більше. Це веде до збільшення відсоткової ставки, яка по суті є ціною за користування грошима. В результаті споживання і інвестиції з використанням кредиту стають дорожчими і їх обсяги скорочуються, тобто падає сукупний попит. По-друге, ефект багатства. Зростання цін веде до падіння купівельної здатності накопичених фінансових активів. У результаті купівлі багатьох товарів стають нездійсненними або відкладаються, що приводить до скорочення сукупного попиту. По-третє, ефект імпортних закупівель. Збільшення рівня цін на внутрішньому ринку приводить до того, що все більше вітчизняних покупців віддадуть перевагу купівлі імпортних товарів. У результаті сукупний попит на товари вітчизняного виробництва всередині країни впаде. Отже, дія закону сукупного попиту в чистому вигляді виявляється «за інших рівних умов». Якщо ж ці умови змінюються, то можливий випадок, коли сукупний попит буде збільшуватися при зростаючих цінах або, навпаки, при незмінній ціні буде куплено більше (або менше) товарів і послуг. Графічно це виявиться у вигляді зміщення кривої сукупного попиту праворуч (або ліворуч) 

Подібні зсуви зумовлені дією нецінових чинників сукупного попиту. До їх числа відносяться, по-перше, величина грошової маси і, по-друге, витрати.

25. Фактори, що впливають на сукупний попит Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів відносяться:

1)зміна процентної ставки;

2)ефект багатства, або касових залишків;

3)ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням згального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється по кривій AD.

Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять:

1)зміну в споживчих витратах:

добробут населення,

очікування споживача,

заборгованість споживача,

податки;

2)зміну в інвестиційних витратах:

процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін,

очікувані прибутки від інвестицій,

податки з підприємств,

технологія,

надлишкові потужності;

3)зміну в державних витратах;

4) зміну у витратах на чистий експорт:

національний доход у закордрнних країнах,

валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:

-вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD1);

-вліво вниз, коли попит змешшується (AD ® AD2).

Графік. Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту AD.

26-27. Сукупна пропозиція та її структура.Фактори, що впливають на сукупну пропозицію

Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).

Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін.

На кривій АS можна виділити три відрізки:

-горизонтальний, або кейнсіанський (аb);

-проміжний (bc);

-вертикальний, або класичний(cd).

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок кривої сукупної пропозиції свідчить про те, що економіка знаходиться у стані глибокого спаду, або депресії. При цьому не використовується велика кількість засобів праці і робочої сили; ці ресурси можна привести у дію, не впливаючи на рівень цін. Виробничі витрати не зростають, а тому нема грунту для зростання цін.

Вертикальний (класичний) відрізок відображає стан економіки, коли вона досягла піку своїх виробничих можливостей, задіявши усі можливі ресурси, і за короткий період не можна збільшити обсяг виробництва. Будь-яке збільшення рівня цін не приведе до зростання реального обсягу пропозиції, адже економіка уже працює на повну потужність.

Проміжний відрізок кривої відображає розширення обсягу сукупної пропозиції під впливом зростання рівня цін до максимально можливого рівня (саме цей відрізок репрезентує дію закону пропозиції). Він показує стан економіки, що виходить з кризи і депресії, нарощує виробництво, збільшуючи при цьому витрати на одиницю продукту, що веде до зростання цін.

До цінових факторів, які впливають на сукупну пропозицію відносять:

-зміна процентної ставки;

-зміна рівня цін.

Існує також ряд нецінових факторів, що впливають на обсяг сукупної пропозиції. Йдеться про:

-зміну цін на ресурси (наявність власних ресурсів, ціни на імпортні ресурси, співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);

-зміну ефективності виробництва (продуктивності праці);

-зміну економічних та правових норм (податки з підприємств та субсидії, державне регулювання).

При зростанні цін на виробничі ресурси, зниженні продуктивності праці, обмеженні правовими нормами виробничої діяльності сукупна пропозиція буде зменшуватись.

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції AS переміщується:

-вліво вгору, коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва (AS ® AS1);

-вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає (AS ® AS2).