26. Характеристика пнпа як джерел еп

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються, видаються на основі й на виконання законів.

В Україні, по суб'єкті прийняття (видання) серед підзаконних нормативно-правових актів розрізняють:-постанови Верховної Ради України;

-акти Президента України (укази, розпорядження);-акти органів виконавчої влади:а) Уряду України( постанови, розпорядження);б) центральних органів виконавчої влади ( наприклад, акти міністерств);в)місцевих органів виконавчої влади ( наприклад, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій);-контрольно-наглядових органів (наприклад, акти Генерального прокурора України);

-акти органів місцевого самоврядування ( рішення );- і ін.

По характеру компетенції органа, що видав підзаконний акт, а також сфері його дії, звичайно розрізняють акти:-загальні ( видаються органами загальної компетенції , діють у межах країни ): наприклад, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (Уряду України);-місцеві (видаються місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, діють у межах відповідної території ,наприклад, області, району);-відомчі ( видаються органами спеціальної компетенції - відомствами, поширюються на структурні підрозділи, особи, що перебувають у системі адміністративного, службового, дисциплінарного підпорядкування даного відомства, тобто мають внутрішньовідомче значення ) : наприклад, акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

-локальні (корпоративні) - видаються органами керування корпорації (підприємства, установи, організації), мають внутрікорпоративна дія, тобто діють у межах даного підприємства, установи, організації; серед них є акти прийняті керівником, загальними зборами, виконавчими органом( наприклад, радою директорів) корпорації , акти матеріально-правові й процесуально-правові, прийняті самостійно (у рамках закону) або на основі типових нормативних документів ( у порядку їхнього розвитку, доповнення).

Видаються відповідно і на втілення в життя положень законів в життя, розширюють положення законів.

27. Джерела ЕП: поняття і видиДжерела екологічного права – це зовнішнє вираження еколого-правових норм, або спосіб виявлення норм екологічного права. Існують різні класифікації джерел екологічного права:

І. За формою вираження: 1) писані:-нормативно-правові акти – офіційні документи відповідних державних органів, що містять норми права: Конституція, кодекси, закони, підзаконні акти;-міжнародні договори – договори між Україною та іншими державами, міжнародними організаціями, іншими суб’єктами міжнародного права, згода на обов’язковість яких надана Україною: відповідно до ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року, належним чином ратифіковані міжнародні договори України мають переважну правову силу перед актами національного законодавства, крім Конституції України; щоправда, міжнародні договори можуть створювати обов’язки тільки для України як держави, а не для окремих її юридичних чи фізичних осіб, які не є сторонами цих договорів;-адміністративні договори – дво- або багатосторонні угоди, зміст яких складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року), наприклад, Угода про співробітництво щодо розвитку в Україні системи екологічно безпечного споживання та екологічного маркування відповідно до міжнародних та європейських вимог між Мінприроди, Всеукраїнською громадською організацією „Жива планета”, Торгівельно-промисловою палатою України та Українською асоціацією споживачів (29 грудня 2005 року, м. Київ);-судові прецеденти – рішення суду у конкретній справі, що є обов’язковими для судів при розгляді аналогічної справи: у вітчизняній правовій системі мають обмежене застосування: відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року: судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права (аналогічну норму містить п. 1 ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року); відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПКУ висновки і мотиви суду касаційної інстанції є обов’язковими для судів нижчих інстанцій; п. 3 ст. 11115 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року передбачає, що Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, якщо вони оскаржені у зв’язку з виявленням різного застосування останнім одного й того самого положення закону в аналогічних справах; не слід плутати судовий прецедент з роз’ясненнями, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України чи Президії Вищого господарського суду України – такі документи не містять норм права і не є обов’язковими до застосування; окрім вітчизняних судових прецедентів, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо визнання судових прецедентів міжнародних судів, зокрема, Європейського суду з прав людини згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року) та протоколами до неї: так, Конституційний Суд України іноді приймає рішення з посиланням на судові прецеденти Європейського суду з прав людини[1];-рішення Конституційного Суду України – рішення КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, згідно зі ст. 150 Конституції України, є обов’язковими до виконання на території України; такі рішення не можна віднести до судових прецедентів, тому що це не рішення у конкретній справі, а тлумачення норм Конституції чи законів України; хоча такі тлумачення не повинні творити нових норм права, часто офіційні тлумачення КСУ містять нові норми, що регулюють правовідносини;

-правові доктрини – наукові ідеї, концепції, що містяться у наукових працях правознавців – науковців: належать до джерел „м’якого права” – мають допоміжне значення для тлумачення норм права у проблемних ситуаціях; застосування правових доктрин як джерел права у вітчизняній правовій системі випливає із численних рішень Конституційного Суду України, які приймалися з посиланням на правові доктрини[2];