Екологічне право

1. Історичні форми взаємодії суспільства і природи, їх розвиток на сучасному етапі та закріплення в праві

Взаємодія природи і суспільства- об’єктивно існуюче явище. Природа виникла раніше за суспільство, розвивається за об’єктивними законами, а суспільство функціонує за законами соціального розвитку. На ранніх етапах (натуральне господарство) основну роль відігравали джерела коштів життя – дикі рослини, тварини, коріння. З розвитком виробництва природні багатства- джерела виробництва ( відтворювальне господарство) – вугілля, нафта, руда металів. Людина підкорюється біологічним законам і являє собою вінець розвитку природи, але поряд з цим людина – соціальна істота. Процес взаємодії природи і суспільства здійснюється на основі певних закономірностей. – суспільство не може існувати без природи(атмосферного повітря, озонового шару, земельних, лісових, водних ресурсів тощо), а природа потребує діяльності суспільства ( використані суспільством природні ресурси повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природнім шляхом так і за допомогою людини.

Навколишнє середовище служить умовою і засобом існування людини, територією на якій він проживає, просторовою межею здійснюваної державної влади, місцем для розміщення об’єктів культурно-побутового призначення й іншою базисною умовою людської життєдіяльності. Таким чином, існує 2 форми взаємодії П і С.

• споживання природи людиною, використання природи для задоволення людиною своїх матеріальних і духовних потреб ( економічна форма взаємодії)

• охорона НПС з метою збереження людини як біологічного й соціального організму та його природного середовища ( екологічна форма)

С точки зрения истории система правового регулирования взаимодействия общества и природы делится на четыре этапа:

1) гражданско—правовой;

2) земельный;

3) земельно—ресурсный;

4) экологический.

2. Екологічна політика України: суть та проблеми регулювання

Екологічна політика України визначається Постановою ВРУ №188/98-вр від 05.05.98 «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Цим документом на державному рівні визначено довгострокову державну стратегію розв’язання екологічних проблем.

Важливою складовою екологічної політики України є регіональна політика у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів, основними пріоритетами якої є :

• інтеграція екологічної складової в регіональні та місцеві плани соціально-економічного розвитку

• формування механізму фінансової підтримки природоохоронної діяльності на регіональному рівні.

В україні розробляються регіональні плани та програми дій, затверджених обласними, Київською та Севастопольською міськими радами у сфері охорони довкілля. Мета цих програм – розробка і реалізація заходів із забезпечення екологічної безпеки, стабілізації і поступового поліпшення стану довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, координація дій органів влади і господарських суб’єктів.

Природоохоронні програми спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, створення єдиної екологічної мережі, запровадження і додержання принципів екологічно збалансованого розвитку.

За роки незалежності в Україні створено досить розвинене й розгалужене екологічне законодавство, що в структурному відношенні являє собою ієрархічну систему НПА, які регулюють різноманітні відносини щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Треба сказати, що за періодом змістовного наповнення екологічного законодавства України повинен слідувати етап його систематизації, а саме поступову заміну численних розрізнених законодавчих актів рамковими правовими нормами та гнучкими стратегіями. Крім того, вимага вдосконалення система фінансування природоохоронних заходів, більш послідовного впровадження в законодавство України та практику економічних методів природокористування. Треба ідентифікувати прогалини, де необхідно запровадити інвестиційні проекти для досягнення відповідності із приписами екологічного права ЄС.

Екологічна політика – це сукупність наукових обґрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, що базуються на всесторонньому врахуванні законів його розвитку, і Що передбачає оптимальну структуру виробничих сил, темпи, пропорції розвитку яких забезпечують відтворення природного середовища.