39. Характеристика жанрів приватного ділового мовлення.

Усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування).

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов’язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх.

Невербальні засоби спілкування відіграють значну роль під час приватного діалогічного ділового мовлення, зокрема ділової бесіди, спілкування керівника з підлеглим чи розмови під час прийому відвідувачів тощо. Див далі.

40. Прийом відвідувачів.

Прийом відвідувачів - це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов'язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів, перестає бути його приватною справою - це мовлення офіційне, від імені уста­нови, яку він представляє.

Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низ­ки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

• темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

• тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

• намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

• робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має уви­разнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичай­но, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

• слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публіч­ному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ре­тельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимо­сті, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

• мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсо­лютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

Важливими є й вимоги, які ставлять до мовлення та культури пове­дінки відвідувача. Людина, яка прийшла на прийом, має назвати себе (прізвище, рід занять, посаду) і коротко викласти суть справи, подяку­вати за пораду, допомогу. В кабінет керівника не прийнято заходити і сідати без дозволу чи запрошення, а керівникові не личить годинами „тримати відвідувача за дверима", чи не запропонувати йому сісти, чи не провести в кінці розмови до дверей або хоча б подати руку, особли­во якщо це літня людина.

41.Ділова нарада

Ділова нарада (збори) - усна комунікативна взаємодія групи людей (колективу). У цьому виді спілкування сполучаються різні жанри: ораторський монолог (вступне і заключне слово ведучого, виступи учасників, доповідь), бесіда (обмін інформацією, висування й обговорення ідей при "мозковій атаці"), дискусія. Ефективність зборів багато в чому залежить від таланту організатора - від його мовленнєвої майстерності й управлінських здібностей. Нерідко збори проводить сам керівник. Виділяють наступні основні задачі ділових нарад: 1)З'ясувати, проаналізувати стан справи (як виконується намічене, що відбувається в колективі ...); обмінятися інформацією з обговорюваних питань , скоординувати зусилля і зробити організаційні висновки. Цим задачам відповідає інформаційний тип зборів. 2)Проінформувати колектив про пошуки в рішенні проблем, про новий досвід і можливості його впровадження, переконати співробітників у правильності проведеної господарської політики. Для рішення цих задач призначенеі роз'яснювальні збори чи збори - інструктаж. 3)Знайти колективне рішення проблеми, зібрати ідеї. Це тип зборів - проблемні чи "мозкова атака". 4)Відібрати і прийняти конструктивні рішення. Це задача зборів - прийняття рішення. 5)Дати учасникам необхідні знання, підвищити їхню кваліфікацію. Цей тип називається конференція чи навчальні збори. За частотою проведення збори можуть бути також разовими і періодичними. 3. Протокол наради Протокол наради - це первинний офіційний документ, на підставі якого карівник має право вимагати від працівників виконання доручених ним завдань. Секретар фіксує в протоколі найбільш важливі моменти: основні положення, висловлені ораторами, досягнення мети наради, прийняті рішення, їхніх виконавців і терміни виконання. Виділяють наступні частини цього документа: 1.Найменування. 2.Дата. 3.Перелік присутніх. 4.Порядок денний. 5.Слухали. 6.Ухвалили. 7.Підпис (голови, секретаря).