174. Поняття, суб’єкти, джерела і основні принципи міжнародного інвестиційного права.

МІП-сист міжн-правових норм і принц, що регул інвест віднос в процесі між нар економ співр-ва і є складовою частиною МЕП. Інвестиц-будь-як вид майна, яке можуть передавати фіз та юр особи для відповідного його вкладання одн держ в ек-ку інш-ї. Об’єкти інвест: матер-но-майнові; немайнові;грошові. Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на реальні, які використовуються з метою підвищ ек, виробн-го, матер-техн потенціалу, та фінансові, характерні для фінанссфери, коли І вкла­даються в облігації, векселі, акції та інші ЦП. І. можуть бути прямими, та непрямими. Перші дають змогу інвестору брати участь в управлінні об'єктом, що ним інвестується. Всі інші інвестиції можна віднести до непрямих, так званих «портфель­них», коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфе­ля всіляких цп». Залежно від того, хто інвестує капітал, І. можуть бути держ та приватн. В міжнар інвес­т-х віднос вагому роль відіграє держава, оскільки мо­же виступати з одного боку, безпосередньо експортером капіта­лу, а з іншого — гарантом вивезення приватного капіталу.. Джерела МІП: двостор міжнар угоди (про сприяння та захист І, про усунення подв оподаткув, торгов угоди- в них йдеться про заохочення і взаємний захисит І або про сприяння та взаємн захист І.); багатостор міжнар угоди (Конвенц про поряд виріш інвест спорів між держ та іноз особ,1965р.; Сеульська Конв про заснув Багатостор агентства з гарантув інвест-БАГІ,1985р.; Угода щодо торгів аспектів інозінвест -ТРІМС, що діє в сист-мі СОТ). Певну роль в регулюв інвест діяльн відігр і нац-не зак-во держав (ЗУ про режим іноземн інвестув,1996р.; ЗУ про ЗЕД -91р- зі змінами щороку в т.ч в 2006; ЗУ про господ тов.-ва,2005р.)

175. Порівняйте зміст і значення Європейської конвенції про державний імунітет та Конвенції оон про юрисдикційні імунітети держави та її власності щодо регулювання принципу імунітету держав.

Європейська Конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 р.2, що вступила в силу з 11 червня 1976 р.. У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної держави (ст. 15) і закріплено винятки, за яких іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв’язку з судовими розглядами, пов’язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов’я заннями, що виникають з контрактів і підлягають виконанню на території держави суду; пов’язаних з участю держави в компаніях та інших юридичних особах, що розташовані на території держави суду; пов’язаних з виробничою,торговельною та фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство чи установу; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, нерухомості, що перебувають на території держави суду; пов’язаних з майном, право на яке виникло у держави в результаті спадкування; що випливають з відшкодування шкоди або збитків. Конвенція не поширюється на розгляди стосовно соціального забезпечення, відшкодування ядерного збитку або шкоди, митних зобов’язань, податкових або карних стягнень, розглядів, пов’язаних з управлінням державними морськими суднами. Відповідно до Конвенції, держава, проти якої було винесене рішення, зобов’язана його виконати. Виняток становлять суворо обмежені випадки:1) якщо рішення суперечить публічному порядку країни виконання;2) якщо спір між тими ж сторонами знаходиться у провадженні суду цієї держави і воно порушено першим або у провадженні суду іншого учасника Європейської Конвенції і було там порушене першим;3) якщо не були дотримані вимоги про вручення судових повісток, представники держави не з’явилися в суд і не була подана апеляція на заочне судове рішення.Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що домагається його виконання, вправі звернутися в суд держави, проти якої було винесене рішення. Цей суд повинний визначити, чи підлягає виконанню винесене проти цієї держави рішення. При ратифікації або приєднанні до Європейської Конвенції держава_учасниця вказує такі компетентні суди. Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно власності іноземної держави, що перебуває на території держави суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови,якщо іноземна держава в письмовій формі погодилася на їх застосування. 16 травня 1972 р. був підписаний Протокол до Європейської Конвенції. Відповідно до цього Протоколу (ст. 1), якщо проти держави_учасниці Європейської Ковенції було винесене судове рішення, яке вона не виконує,сторона, на користь якої винесене рішення, вправі звернутися до Європейського Трибуналу з питань імунітету держави.У проекті Конвенції "Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності", який підготовлено Комісією міжнародного права та представлено Генеральній Асамблеї ООН, складові частини федеративної держави були включені в поняття "держава" і як такі користувалися імунітетом. Згодом ряд статей проекту були повернуті Комісії для перегляду, у тому числі і стаття про поняття "держава". У редакції 1999 р. поняття "держава" для цілей імунітету означає:1) держава та її керівні органи; 2) установи та інші утворення в тій мірі, у якій вони правомочні діяти в реалізації державної влади; представники держави, що діють у цій якості; 3) складові частини федеративної держави і політичні підрозділи унітарної держави, що правомочні діяти в реалізації державної влади.З цього видно, що імунітет поширюється на державу в цілому і на її урядові органи. Це ж стосується інших установ, але тільки в тій мірі, у якій вони правомочні здійснювати державну владу. На офіційних представників держави імунітет поширюється, якщо вони діють у цій якості. Нарешті, статус суб'єктів федерації зрівняний зі статусом політичних підрозділів унітарної держави.