66. Міжнародне право і міжнародне економічне право: проблеми взаємодії і взаємовпливу в умовах глобалізації.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

Розглядаючи співвідношення міжнародного економічного права з міжнародним правом, слід зазначити, що перше базується на нормах і принципах останнього. Саме міжнародне право є основою міжнародного економічного права. Тому необхідно звернути увагу на те, що міжнародне публічне право є основою міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб’єктами міжнародного публічного права є держави, їх угруповання та міжнародні організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Система міжнародних норм і принципів, які регулюють відносини між державами і міжнарод­ними організаціями, процес організації і здійснення міжнарод- ного економічного співробітництва, становить самостійну галузь міжнародного публічного права — міжнародного економічного права. Водночас слід мати на увазі й те, що міжнародне економіч­не право не є та й не може бути абсолютно відособленою галуззю міжнародного права. Воно перебуває у функціонально-структур­них і взаємно обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнарод­ного права — правом зовнішніх відносин, правом міжнародних договорів, правом міжнародних організацій, міжнародним повітряним правом, міжнародним морським правом, міжнародним екологічним правом, міжнародним авторським правом, міжнарод­ним космічним правом та ін.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами.

67. Міжнародно-правове регулювання науково-технічного співробітництва.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — одна з форм міжнародної економічної співпраці, що охоплює торгівлю ліцензіями, спільні наукові розробки, реалізацію великих технічних проектів, будівництво підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальні роботи, підготовку національних кадрів, обмін загальною науково-технічною інформацією тощо. Це співробітництво здійснюється на основі міжнародних програм ООН у галузі науки і техніки і промислового співробітництва, а також регіональних програм у галузі використання науково-технічних досягнень. Значна кількість програм і угод у цій галузі реалізується на основі двосторонніх договорів. Важливу роль у розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва відіграла резолюція Генеральної Асамблеї ООН (1996 р.) «Досягнення науки і техніки та їх вплив на міжнародну безпеку». У ній рекомендується державам — членам ООН вивчити шляхи вдосконалення міжнародних правових норм, що стосуються передання високих технологій і мають військове застосування. Друга конференція ООН з питань науки і техніки з метою розвитку (Відень, 1979 р.) прийняла Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки для економічного розвитку всіх країн, особливо для тих, які розвиваються.. Конференція також заснувала в рамках Секретаріату ООН центр з науки та техніки. В 1981 р. у рамках ООН були вжиті заходи щодо створення Системи фінансування науки і техніки з метою розвитку, а в 1984 р. була створена Система оповіщення про нові технологічні досягнення. У 1992 р. відповідно до рекомендацій Генеральної Асамблеї ООН була створена функціональна комісія з науки і техніки з метою розвитку. Відповідно до рекомендацій Конференції Генеральна Асамблея на своїй 34-й сесії (грудень 1979 р.) заснувала для всіх держав відкритий Міжурядовий комітет з науки і техніки з метою розвитку. До його функцій входить: надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробленні директивних принципів для погодження політики органів, організацій і підрозділів ООН щодо науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з оперативного планування розвитку науки і техніки на національному, субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівнях і підготовки оперативного плану здійснення Віденської Програми; вжиття заходів щодо виявлення й оцінки нових науково-технічних досягнень, які можуть у той чи інший спосіб вплинути на науково-технічний потенціал країн, що розвиваються; сприяння оптимальній мобілізації ресурсів і здійснення керівництва системою фінансування науки і техніки ООН. Допоміжним органом Міжурядового комітету з науки й техніки з метою розвитку став Консультативний комітет з науки і техніки з метою розвитку, заснований Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) у липні 1980 р. Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату ООН був створений Центр з питань науки і техніки з метою розвитку. На нього покладено вивчення питань, пов’язаних з досягненнями науки і техніки і вибором альтернативних шляхів розвитку країн; наданням їм допомоги у використанні можливостей, що виникають у зв’язку з новими напрямами науки та техніки; зі створенням внутрішнього науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та ін.

Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН дедалі більше приймається багатосторонніх договорів універсального значення. Прикладом таких договорів може бути Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл (1966 р.). Цей Договір, зокрема, передбачає свободу наукових досліджень і використання космічного простору, протизаконність присвоєння державами самого космосу і не забороняє присвоювати його ресурси. До міжнародно-правових актів, що стосуються космічного простору, можна також віднести Угоду 1967 р. про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір, Конвенцію 1971 р. про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами, Конвенцію 1974 р. про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічний простір, та ін. Не менш важливим напрямом міжнародного співробітництва у галузі науки і техніки є використання Світового океану. Правовою основою такого співробітництва є передусім Конвенція ООН з морського права 1982 р. Вона регулює досить широкий спектр використання океанів людством. До міжнародно-правових актів у сфері міжнародно-правового регулювання науково-технічного співробітництва належать такі:

• Статут Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22.12.92).• Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22.12.92).• Статут Міжнародного агентства з атомної енергії (за станом на 28.12.89).• Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації (від 26.09.86).• Конвенція про оперативне повідомлення у випадку ядерної аварії (від 26.09.86).