31. Загальна характеристика Європейської конвенції про державний імунітет.

Імунітет держави є принципом міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляється у тому, що з огляду на рівність між собою всіх держав (і великих за розмірами те-риторії та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. Імунітет має іноземна держава, її органи та майно, що належить дер-жаві. Майно іноземної держави не може піддаватися заходам примусо-вого характеру (накладенню арешту тощо). У теорії та на практиці розрізняють кілька видів імунітету держави: судовий; від попереднього забезпечення позову; від примусового вико-нання рішення; майновий (власності).

Європейська (Базельська) конвенція про державний іму-нітет (European Convention on State Immunity), прийнята 16 травня 1972 р. (набула чинності з 1976 р.) базується на засадах теорії обмеженого імунітету, яка застосовується у судовій практиці Греції, Данії, Італії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швейцарії. У Базельській конвенції йдеться про дії не лише комерційного харак-теру. Конвенція стосується всіх дій приватно-правового характеру. У пи-танні про невизнання імунітету важлива наявність територіального зв’язку, необхідного для встановлення юрисдикції певної держави.

Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно-правові дії. У ній зазначаються випадки, за яких держава не має імунітету, зафіксо-вано правовідносини, коли імунітет держави зберігається.

32. Конвенція оон про юрисдикційні імунітети держав: загальна характеристика.

Інтенсифікація процесу кодифікації інституту юрисдикційних імунітетів держав та їхньої власності мала місце ще на початку 70-х рр. минулого століття, результатом чого стало ухвалення в рамках Ради Європи Європейської конвенції про імунітет держав 1972 р., низки національних законів у цій сфері (США, Велика Британія, Канада, Австралія тощо), а також прийняття у 2004 р. Генеральною Асамблеєю ООН універсальної Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності. Її створення було результатом розпочатої у 1977 р. Комісією міжнародного права ООН роботи з кодифікації та прогресивного розвитку інституту імунітету держав.

33. Загальна характеристика і особливості міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у галузі науки і техніки.

Міжнародне співробітництво у галузі науки і техніки потребує відповідної організаційної роботи.

У Женеві в 1963 р. була проведена Конференція 00Н з питань застосування досягнень науки і техніки в інтересах менше розвинутих країн. Друга Конференція 00Н з питань науки і техніки в цілях розвитку (Відень, 1979 р.) прийняла Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки для економічного розвитку всіх країн, особливо для тих, які розвиваються.

Відповідно до рекомендацій Конференції Генеральна Асамблея на своїй 34 сесії (грудень 1979 р.) заснувала для всіх держав відкритий Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку. До його функцій входить: надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробці директивних принципів для погодження політики органів, організацій і підрозділів 00Н щодо науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з оперативного планування розвитку науки і техніки на національному, субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівнях і підготовки оперативного плану здійснення Віденської Програми тощо. Його допоміжним органом є Консультативний комітет з питань науки і техніки в цілях розвитку, заснований Економічною і Соціальною Радою 00Н (ЕКОСОР) в липні 1980 р.

Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату 00Н був створений Центр з питань науки і техніки в цілях розвитку, на який покладено вивчення питань, пов'язаних з досягненнями науки і техніки і вибором альтернативних шляхів розвитку країн; зі створенням внутрішнього науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та інших. Значну роботу щодо вивчення проблем науково-технічного прогресу проводять регіональні міжнародні економічні організації, міжнародні організації системи 00Н (Конференція 00Н з торгівлі і розвитку, Організація 00Н з питань освіти, науки і культури, Організація 00Н з промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту інтелектуальної власності та ін.). Ex: важлива - Міжурядова Організація 00Н з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генеральної Асамблеї О ОН дедалі більше приймається багато-сторонніх договорів універсального значення. Прикладом таких договорів може бути Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1966 р.); Конвенція 00Н з морського права 1982 р. Міжнародно-правові акти широко використовуються і в інших напрямах міжнародного науково-технічного співробітництва.