236. Роль і значення групи Світового банку в регулюванні міжнародних валютних відносин.

Група Світового банку (The World Bank Group) — це сукупність багатосторонніх організацій розвитку, які належать і підзвітні урядам країн-членів організацій. Група Банку має неполітичне спрямування. Статутами її організацій забороняється при прийнятті рішень брати до уваги політичні міркування або втручатися у політичні справи країн-членів організацій. Коли Світовий банк розпочинав свою діяльність, спрямовану на прискорення ліквідації наслідків Другої Світової війни, до його складу входило 38 країн. З того часу їх кількість зросла до 184 — зараз це майже усі країни світу. Світовий банк не є "банком" у загальному розумінні цього слова, це міжнародне співтовариство країн або "акціонерів", які мають своїх представників у Раді виконавчих директорів. Ці представники визначають політику Банку і здійснюють нагляд за його діяльністю.

Світовий банк має представництва у 100 країнах, і кількість його штатних працівників налічує приблизно 10 600 в усьому світі. Потужним джерелом енергії Банку є багатий міжнародний досвід його працівників.

Група Світового банку є другою за значенням у системі міжнародних фінансів і включає до свого складу п’ять міжнародних фінансових інститутів:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - створений у 1944 p. Надає допомогу країнам з середнім рівнем доходу. Більшість своїх коштів МБРР одержує шляхом продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу;

Міжнародна асоціацію розвитку(МАР) - створена у 1960 p. Підтримує 81 найбіднішу країну з доходом на душу населення не більше, ніж $865, яким вона надає безвідсоткові кредити, технічну допомогу та консультації;

Міжнародна фінансову корпорацію (МФК) - створена у 1956 p. Сприяє розвитку країн-клієнтів шляхом фінансування інвестицій у приватний сектор;

Багатостороннє Агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) - створене у 1988 p. Заохочує іноземні інвестиції шляхом надання гарантій іноземним інвесторам на покриття збитків, спричинених некомерційними ризиками у країнах, що розвиваються,;

Міжгародна асоціація з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) - Створений у 1966 p. Забезпечує інструменти для врегулювання шляхом погоджувальних або арбітражних процедур спірних питань щодо інвестицій між іноземними інвесторами та країнами-одержувачами інвестицій.

237. Роль і значення договірного регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні договори є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

Розглядаючи систему джерел міжнародного економічного права, варто зазначити, що вона відрізняється від джерел національного права більшості країн світу. Серед них ми не знайдемо, як правило, таких джерел, як договори, рішення міжнародних організацій, звичаї, судові прецеденти. Здебільшого до джерел національних систем відносять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти. Водночас у ряді випадків міжнародні договори можуть бути джерелом національного права, але не всі, а лише ті, які ратифіковані парламентами держав. Ці договори стають складовою національного законодавства відповідних держав. Наприклад, у ст. 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. А укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення від­повідних змін до неї.

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економіч­ного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням