229/230Рішення мо, як джерела меп.

Одним з предметів дискусій, які ведуться в межах МЕП, є питання про те, чи є рішення МО джерелом МЕП. Рішення МО є правовими актами, містять у собі відповідні правила та принц здійснення МЕВ, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата. Їх можна розглядати як джерело МЕП. Рішення МО, як правило, мають рекомендаційний хар-р. Відповідно до Статуту ООН її ГА з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. Їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Напр, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

Західні фахівці з МП назвали рекомендаційні норми “м’яким законодавством” (тобто не обов’язковим, але таким, що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції ГА ООН використовують при розробці міжнар договорів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов’язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлумачення чинних міжнар-правових норм.

Рішення окремих організацій мають обов’язковий характер. Напр, рішення Ради ЄС є обов’язковими для держав—учасниць. Фундаментальними для МЕП є такі прийняті ГА ООН у 1974 р. документи, як Хартія ек прав та обов’язків держав, Декларація про новий міжнар ек порядок, Програма дій щодо встановлення нового міжнар ек порядку, а також резолюція ГА ООН 1979р“Об’єднання і прогресивн розвиток принципів і норм МП, які стосуються правових аспектів нового міжнар ек порядку”.

231 Почти Природа і особливості реалізації правосуб’єктності держави в меп.

Розглядаючи правовий статус держави як суб'єкта міжнарод­ного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на та­ку категорію, як правосуб'єктність держави, що має два прояви: міжнар правоздатність, міжнар дієздатність, міжнар деліктоздатність, міжнар правосуд’єктність. Міжн правос-ть Д носить абсолютний хар-р, вона обмежена лишеФ принципами МП. Міжнар правоздатність держави — це її здатність мати права й обов'язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб'єктом міжнародних правовідносин. Міжнар дієздатність держа­ви — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов'язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб'єктності держави збігаються, але інколи виникають си­туації, коли держави як суб'єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Міжн деліктозд- здатність Д нести між нар правову відповідальність за вчинення між нар-х право поруш. Міжнар правотв-ть- здатність держави створювати зак-давчі акти, закони.