1. Водосховища

Потреби господарського комплексу УКР. Зумовило необхідність будівництва великої кількості водосховищ. На території Укр. Нараховується 1157 водосховищ.

Крім природних озер на Україні багато водосховищ. Вони знаходяться на таких річках як:Дніпро, Дністер, Пд.Буг, на річках Криму- Альмінське, Бахчисарайське, Сімферопольське. До головних водосховищ належать наступні. Київське на р. Дніпро, площа-922.Канівське також на р. Дніпро.Крременчуцьке- найбільше,площа водного дзеркала- 2252. Також є Печенізьке, яке знаходиться на р. Сіверський Дінець. Дніпровське, каховське, Дністровське, яке було створене у 80 тих рр-всі вони є на р. Дніпро.

Дністровське водосховище (споруджено при будівництві Дні­стровської ГЕС) має площу 142 км², а повний об'єм води — 3 км³

Каховське водосховище (утворилося в 1955—1958 рр. при спо­рудженні Каховської ГЕС) — одне з найбільших дніпровських во­досховищ: його площа — 2155 км², повний об'єм води — 18,2 км³, довжина — 230 км, максимальна ширина — 25 км, середня глиби­на — 8,4 м, максимальна — 24 м. Водообмін відбувається 2—3 рази на рік.

Дніпровське водосховище утворилося в 1932 р. при спорудженні Дніпрогесу, відбудоване після Великої Вітчизняної війни в 1948 р. Його довжина — 129 км, середня ширина — 3,2 км, площа — 410 км², пересічна глибина — 8 м, максимальна — 53 м, об'єм води — 3,3 км³

Великі водосховища, крім корисної ролі, спричинюють і нега­тивні наслідки — при спорудженні їх переносилися населені пунк­ти, мілководдям затоплено значні площі земель, які використовува­лись як сіножаті та пасовиська, у ряді районів відбулося підтоплен­ня земель, розвивалися абразія берегів та зсуви

2. Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція.

Вона є найбільшою фізико- географічною провінцією лісостепової зони.

Клімат помірно-континентальний.. Зима помірно холодна. Літо-тепле, в окремі роки-жарке.

Найбільшими притоками Дніпра в межах провінції єРось , Красна, Вільшанка.Серед лівих приток Пд Бугу- Десна, Соб, Синюха.

У Дністровсько-Дніпровському краї на межиріччях Дністер -Південний Буг, східному схилі Придніпровської височини великі площі займають світло-сірі й сірі лісові ґрунти. Опідзолені чорно­земи і темно-сірі лісові ґрунти поширені на більш знижених ділян ках. У зниженій північній частині Придніпровської височини сфор­мувались тигіові малогумусні й вилугувані чорноземи. На схилах височин і річкових долин поширені змиті різновидності ґрунтів.

Тип рослинності, що переважає, — широколистяні ліси, які склада­ються тільки з дубових насаджень або з домішкою граба, Ільма, липи, клена з добре розвинутим підліском. Основні лісові масиви приурочені до височин і їхніх схилів, розчленованих межиріч, річкових долин.

У структурі ландшафтів цього краю, які належать до підкласу височин, помітні внутрішньозональні відмінності, що враховувалось при виділенні й групуванні фізико-географічних областей: Північно-Західна Придніпровська, Північно-Східна Придніпровська, Київська підвищена області займають північне підзональне положення, об­ласті Придністровсько-Подільська, Подільсько-Побузька, Централь-но-Придніпровська займають середню, найбільш підвищену части­ну краю, Південно-Подільська і Південно-Придніпровська підвищені області характеризуються переважанням південнолісостепових ланд­шафтів з чорноземами типовими, мало- і середньогумусними. Су­цільні підзональні межі простежуються не завжди чітко.

Білет 41

1.Болота — це своєрідні природно-територіальні комплекси, у фор­муванні яких важливу роль відіграють поверхневі й ґрунтові води. У них своєрідні ґрунти, рослинність та мікрокліматичні умови. Бо­лота сприяють живленню рік і озер водою.

Загальна площа боліт з відкритою водною поверхнею в Україні становить 939 тис. га, а перезволожених і заболочених земель — 3630,5 тис. га. Найбільше боліт у поліській частині України, де пересічна заболоченість досягає понад 6 % території. Тут переваж­но поширені низинні (евтрофні) болота, які живляться за рахунок поверхневого стоку та підґрунтовими водами. Вони заболочені органічними і мінеральними речовинами. Низинні болотарозви­нені у зниженнях рельєфу — на заплавах, плавнях, староруслових ділянках, берегах озер. Заболочені долини рік Верхня Прип'ять, Турія, Стохід, Горинь, Льва, Ствига на Волинському Поліссі, яке є найбільш заболоченим. Низинні болота займають понад 80 % усіх боліт По­лісся. Верхові (оліготрофні) болота трапляються значно рідше. Вони живляться в основному атмосферними опадами, і тому бідні на мінеральні речовини. Кілька верхових боліт Полісся мають значні розміри. Серед них болотний масив Кремінне на межиріччі Льви і Ствиги та в долині Льви в Ракитнівському та Сарненському райо­нах Рівненської області. Загальна площа масиву 35 тис. га. Більшість його має оліготрофний характер, частина — мезотрофний. На окре­мих ділянках тут ведуться торфорозробки, використовують також під сільськогосподарські угіддя після меліоративних робіт. У бо­лотному масиві Кремінне в 1984 р. засновано заказник Сира Пого­ня площею 13 635 га. Заказником також оголошене болото Пере­броди в Дубровицькому районі Рівненської області. Його площа — 16 530 га. Всього в Українському Поліссі під охорону взято 70 боліт і болотних масивів загальною площею 120 тис. га.

На Чернігівському Поліссі заболоченість сягає 5%. Тут панують болота низинного типу. Найбільші з них: Замглай (понад 10 тис. га), Остерське (понад 10 тис. га), Сновське (9,4 тис. га), Смолянка (понад 4,0 тис. га) та ін. Болото Замглай у Ріпкинському і Городнянсько- му районах Чернігівської області займає давню прохідну долину на межиріччі Дніпро — Десна. До його складу входять кілька болот­них масивів. Там здавна розробляються торфові поклади потужні­стю шарів від 1,5 до 6 м. Проведено також значні меліоративні заходи.

У лісостеповій зоні болота займають невеликі площі й знахо­дяться вони переважно в долинах рік. Одним із найбільших є Ірдин■ ське болото (5,5 тис. га) в долинах р. Ірдииь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

У степовій зоні болота зосереджені переважно в плавнях рік, зокрема в Дунайських та Дністровських. Болота розвинені в Пе- редкарпатті, на Закарпатській низовині та в окремих долинах карпат­ських рік.

В Україні проведено великі меліоративні роботи щодо викорис­тання боліт, заболочених і перезволожених земель. Це насамперед пов'язано з меліорацією поліських земель. Особливо широкомас­штабне будівництво відбувалося в 1966—1986 рр. Всього в Україні споруджено близько 60 осушувальних систем, які охоплюють пло­щу в 3,2 млн га. Побудовано мережу меліоративних каналів, гплю- зи-регулятори, насосні станції, польдерні системи, проведено роботи зі спрямування русел рік і їх очищення. Найбільшими осушуваль­но-меліоративними системами в Україні є: Верхньоприп'ятська у Волинській області (побудована в 1974—1987 рр., довжина магіст­ральних каналів — 68,4 км, площа осушених земель — 25,1 тис. га); Остерська в Чернігівській області (1928—1955 рр., реконструйова­на в 1961—1968 рр., довжина мережі каналів — 673 км, площа — 34,2 тис. га); Ірпінська в Київській області (1947—1954 рр., рекон­струйована в 1979—1981 рр., довжина мережі каналів — 395 км, площа — 8,2 тис. га); Латорицька в Закарпатській області (1961 — 1972 рр., довжина мережі каналів — 560 км, площа — 9,9 тис. га).

Меліоративні роботи сприяли розширенню посівних площ, поліп­шенню їх використання та підвищенню врожайності. Деякі випад­ки проведення осушувальних меліоративних робіт на Поліссі мали негативні екологічні наслідки: погіршення водного режиму малих річок, зниження рівня ґрунтових вод, втрата родючості торф'яно- болотних ґрунтів, дефляція ґрунтів, усихання окремих ділянок лі­су. Найефективніші результати меліоративних робіт одержують там, де проводять комплексні меліоративні заходи (гідромеліорація, аг­ролісомеліоративні, хімічні та ін.).

Науковими проблемами меліорації займається одна з галузей географічної науки — меліоративна географія, яка значно розвине­на в Україні.