1. Річки басейну Сіверського Дінця.

Сіверський Донець (назву пов'язують з тим, що тут у давнину жили сіверяни) — права притока Дону (басейн Азовського моря); має загальну довжину 1053 км, з них в Україні 700 км, загальна площа басейну — 98 900 км². Починається річка на схилах Серед-ньоруської височини. У верхній течії до м. Ізюм Харківської об­ласті долина має невисокі береги, заплава в окремих місцях заболо­чена

Ріки: Великий Бурлак, Біла, Волоська Балаклея, Луганка, Оскол, Бахмутла, Щеребець, Кривий Торець, Красна, Берека, Айдар, Уда, Харків, Лопань.

2. Новгород-Сіверське Полісся

Ця природна область займає східну частину Українського Полісся й охоплює північно-східну частину Чернігівської області та північно-західну частину Сумської області.

Ландшафти Новгород-Сіверського Полісся мають перехідний ха­рактер від поліських (79,2 %) до північнолісостепових (близько 15 %).

За природними умовами Новгород-Сіверське Полісся значно від­різняється від Чернігівського своєрідним геоструктурним положен­ням, має іншу геологічну будову, яка позначається на рельєфі, гідро­логічних умовах, процесах ґрунтоутворення.

Новгород-Сіверське Полісся розташоване на південно-західному схилі Воронезького кристалічного масиву. Глибина фундаменту коливається від 100 (басейн р. Знобівка) до 400—900 м (Новгород-Сіверський — 384 м, Холми, Короп). Фундамент перекритий мало­потужними осадковими відкладами верхнього палеозою і мезокай-позою, що залягають моноклінально. Особливо характерні для об­ласті породи крейдового віку, представлені мергелем і крейдою. Вони високо підняті над місцевим базисом ерозії, часто відслонюються по річкових долинах і в багатьох місцях на крейді збереглися палео­генові відклади, які мають незначну потужність. Найчастіше крей дові відклади перекриваються невеликою товщею антропогенових, які представлені мореною, водно-льодовиковими, алювіальнії іи відкладами та лесоподібними суглинками.

Частина Новгород-Сіверського Полісся за характером рельєфу — еродована височина. Шчкові долини тут глибоко врізуються в корі ми породи. На схилах долин розвинуті яри і балки. На крейдових під кладах утворилися карстові форми рельєфу — лійки і провали. Я і в інших фізико-географічних областях, процеси глибинної водно ерозії розвиваються на лесових "островах" і частково на прирічко­вих місцевостях моренно-зандрових рівнин. Особливо активно еро­зійна діяльність виявляється на правобережжі Десни та відрогах Середньоруської височини.

Клімат Новгород-Сіверського Полісся відрізняється від інших поліських областей найбільшою континентальністю. Середня тем­пература січня знижується до -7...-8 °С, період зі сталим сніговим покривом тут найдовший — до 110—115 днів. Внаслідок виходів тріщинних вод з крейдових горизонтів модулі стоку зростають до 4—4,5 л/с-км-.

Відмітною рисою цієї області є поширеність ерозійних процесів. Еродовані лесові рівнини зі змитими ґрунтами, ярами і балками поширені на правобережжях річок Снов, Білоус, Убедь, Десна. Якщо рівень місцевого базису ерозії в Чернігівському Поліссі має показ­ники 45 — 55 м, то на Новгород-Сіверщині (правобережжя Десни) він змінюється від 50—70 до 85 м. Завдяки цьому тут густота яруж­но-балкової мережі сягає 1 —1,2 км/км², що більше, ніж в інших поліських областях. Найбільшої інтенсивності ерозійні процеси досягають у період сніготанення і злив. Інтенсивне змивання збіднює ґрунти на гумус і рухливі поживні речовини, зменшує водотривкість структури і зв'язність.

Еродовані місцевості в межах лесових "островів" при їх освоєнні потребують застосування спеціальних протиерозійних інженерно-технічних і фітомеліоративних заходів боротьби з глибинною еро­зією, змиванням ґрунтів, спеціальної агротехніки й організації те­риторії (сівозміни, розміщення лісосмуг, співвідношення угідь).

У межах моренно-зандрових рівнин ерозія виявляється значно менше. На розораних схилах тут спостерігаються площинне змиван­ня (іноді зустрічаються дерново-підзолисті ґрунти, в яких змито не тільки гумусовий горизонт (15—25 см), а й весь ґрун формуванні Грунтів помітну роль відіграють корінні породи, І | її її мергельно-крейдові верхньої крейди. Вони збагачують ґрун-і і пішими речовинами, зменшують кислотність дерново-підзо-н пі і рунтів. На лесоподібних відкладах сформувалися сірі лісові 11 н г,і опідзолені чорноземи. Частка болотних і торфово-болот-

рунтів незначна. Ліси і чагарники займають близько 33 %

норії. Переважають субори і сугрудки. На сільськогосподарські

припадає понад 46 % площі.

іандшафтній структурі області переважають моренно-зан-ірпііі місцевості з дерново-слабо- і середньопідзолистими ґрунтами щ і суборами і борами. Алювіально-зандрові місцевості на крей-

основі зі значною залісеністю характерні для північної і

но-східної частини. Тут розвинені карстові явища. Значні

і ці займають місцевості лесових еродованих рівнин із сірими

ін оними ґрунтами. Вони поширені в центральній та південній ча-. і ипах і на правобережжі Десни. Яружно-балкові ландшафтні місце-ін м її розвинені не тільки на лесових "островах", а й на підвищених плямках крейдових порід. Тут поширені яри, балки, лощини, делю-іп.і п.ні схили зі змитими ґрунтами. Досить різноманітні та своєрідні і ні півні місцевості. У долині Десни заплава досягає ширини від 1 ю І км. На заплавах поширені мокрі й сухі луки, болота, озера-і і. і) 111 ііі, лісові й чагарникові ділянки (рис. 27).

Істотних змін зазнали ландшафти територій, де розробляються родовища крейди, пісків, що використовуються як сировина для будівельних матеріалів.

Із природоохоронних об'єктів виділяється лісовий заказник Ве-іпкий Бір (1167 га), який знаходиться біля с. Собичево Шостків-іі.кого району Сумської області. Тут зберігся великий сосновий ма­ги в як пам'ятка лісівництва дослідного

товий профіль). Це потрібно враховувати під час вживання протиерозійних заходів.

Білет 38

1. Озера і водосховища.

2. Мале Полісся.