2.Дністровсько-Дніпровська північностепова провінція

Охоплює відроги Молдавської, Подільської, та Придніпровської височини.

Він простягається від Задністров'я до Дніпра. За характерів рельєфу це переважно схили лесових височин з абсолютними виОІ тами 200—250 м, розчленовані річковими долинами, балками і < ярами. Середні температури січня коливаються в межах -4 , а середні температури липня досягають +21...+22 °С. Середня річна кількість опадів становить 420-280 мм.

У ґрунтовому покриві панують чорноземи звичайні середньо їм малогумусні, які в більшості еродовані. Заплави річок вкриті алюві­альними лучними ґрунтами, які на півдні краю засолені й солонцю ваті.

У межах Дністровсько-Дніпровського північностепової виділяють 3 фізико-географічні області: Південно-Молдавську схи-лово-височинну, Південно-Подільську схилово-височинну та ПівдеИ' но-Придніпровську схилово-височинну.

Білет 47

1. Грунти Полісся.

Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550-650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Основними типами ґрунтів в Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під хвойними та мішаними лісами з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція ґрунтового розчину в них кисла — рН 4,2-5,2. Домінують торф’яно–підзолисті ґрунти, які займають біля 75 % території Полісся.

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

2. Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська північностепова провінція.

Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський північностеповий крий

Він займає територію від Дніпра на заході до узбережжя Азовського моря на схід від м. Бердянська. Край охоплює південну частину Придніпровської низовини, Приазовську височину . У геоструктурному відношенні край в основному займає південно-східну частину Українського кристалічного щита і частково його схили.

Порівняно з Дністровсько-Дніпровським краєм він відрізняється

зростанням континентальності клімату (середні температури січня — 6 °С, липня — +21...+22 °С), зменшенням річної кількості опадів 150—480 мм. Головними ріками краю є лівобережні притоки Дніпра — Орель, Самара, Кінська та ріки басейну Азовського моря: Кальчик, Кальміус, Грузький Єланчик та ін. На заході та пн - заході до краю прилягають Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське водосховища. На півночі край пересікає канал Дніпро — Донбас.

У ґрунтовому покриві панують звичайні мало- і середньогумусні потужні чорноземи, у південно-східній частині краю поширені глибокі звичайні чорноземи зі значною потужністю гумусу по горизонту, які одержали назву приазовських. У долинах рік переважають лучно-чорноземні солонцюваті ґрунти. Край займає значнучастинуЗапорізької, лівобережжяДніпропетровськоїтачастинуПолтавськуіДонецькуобласті. Вінскладаєтьсязчотирьох фізико-географічнихобластей: Орільсько-Самарськоїнизовинної,Кінсько-Ялинської низовинної, Приазовської височинної та Приазовська низовинна область.

Білет 48

1. Грунти Лісостепу.

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450-550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав’янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найбільш плодючими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6% та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

2. Донецька північностепова провінція.

Донецький північностеповий край

Його територія займає південно-східну частину України, в основному в межах Донецької височини. Він розташований у межах Донецької, Луганської, частково Дніпропетровської і Харківської областей.

Поверхня краю має вигляд розчленованої річковими долинами, балками і ярами височини, яка складається з окремих кряжів, грив, останців-куполів; зустрічаються карстові форми рельєфу, Переважають абсолютні висоти 200—250 м, кряжова частина по верхні має висоти 280—300 м і більше. Найвища гора Могила-Ме чєтна — 367 м. Помітну роль у рельєфі Донецького краю відігри-ють терикони, що мають вигляд високих пірамід і складаються з відвалів гірської породи вугільних шахт.

З геологічною будовою Донецького басейну пов'язані значні й різноманітні запаси корисних копалин: кам'яного вугілля, кам'яної солі, ртуті, вогнетривких глин, флюсових і будівельних вапняків, доломітів, крейди, гіпсу, кварцових пісків та ін.

Клімат краю більш континентальний, ніж попередніх регіонів степовоїзони. Середнітемпературисічнядорівнюють -6,4...-7,8 °С, липня— +21... 22 °С. Річнакількістьопадів сягає 450—550 мм. Внаслідок несприятливих метеорологічних явищ в окремі роки взимку буваєожеледь, а навесні — суховії. їх тривалість іноді сягає 45 діб. У ряді районів краю діють зрошувальні системи.

Найбільша ріка Сіверський Донець з притоками: Казаний Горець, Бахмут, Лугань. Ріки, які впадають в Азовське море (Кальміус), незначні за розмірами. Крім використання місцевого току, побудовано канал Дніпро — Донбас, але і він не повністю забезпечує водні потреби.

Основними видами ґрунтів чорноземи щебенюваті на елювії безкарбонатних порід, чорноземи і дерново-карбонатні на елювії карбонатних порід, чорноземи звичайні мало- і середньогумусні. У долинах розвинені лучно-чорноземні ґрунти в комплексі з солонцюватими..

Природна рослинність збереглася на невеликих ділянках схилів

балок, долинтаокремихостанців. До господарського освоєння

панували різнотравно-типчаково-ковилові степи з окремими

вкрапленнями байрачних лісів та дібров лісостепового типу.

Серед лучних степів поширені такі рос-

ини: ковила, типчак, степовий овес, пирій, степовий тюльпан, чебрець.

Білет 49

1. Грунти Степу.

Для Степу характерний рівнинний рельєф, трав’яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350-450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

2. Донецько-Донська північностепова провінція.

Його територія займає найбільш східну частину українських степів, в основному Луганську, частково Донецьку і Харківську області. Геоструктурне положення краю пов'язане з південно-західним схилом Воронізької антиклізи, частково з Дніпровсько-Донецькою западиною і Донецьким прогином. Вище місцевого базису і ерозії залягають осадові відклади: карбону і пермі, тріасові, юрські й крейдові (значне поширення) та палеогенові.

За характером рельєфу тут виділяють: південно-західний схил Середньоруської височини, Старобільське плато і терасову рівнину Сіверського Дінця. Із окремих форм рельєфу значно поширені річкові долини, балки, яри та зсуви.

Кліматичними особливостями краю є зростання континентальності клімату. Серед ґрунтів панують звичайні чорноземи та опідзолені та оглеєні й солонцюваті чорноземи. У річкових долинах поширені лучно-болотні та дернові й дерново-підзолисті ґрунти. Серед природної рослинності зустрічаються різнотравно-злакові степи, байрачні та долинні ліси.

У Задонецько-Донському північностеповому краї в Україні виділяється одна фізико-географічна область — Старобільська схилово-височинна область.

Білет 50

Грунти Карпатських і Кримських гір.

В передгірських районах Криму та на схилах гірських пасом до висоти 400—.450 м над рівнем моря поширені дерново-карбонатні гірсько-лісостепові ґрунти. У комплексі з ними поширені сірі гірсько-лісостепові ґрунти, які сформувались під чагарниковою і трав'янистою рослинністю на схилах південної і південно-західної експозиції.

Основним типом ґрунтів Гірського Криму слід вважати бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони сформувались від 400 до 800—850 м над рівнем моря.

На узбережжі Чорного моря (ПБК) на схилах до висоти 300— 350 м над рівнем моря та на заході в районі Севастополя в умовах субропічного клімату сформувались коричневі ґрунти, які мають великий запас поживних речовин і сприятливі фізичні властивості, їх використовують для вирощування субтропічних культур, винограду, тютюну, ефіроолійних та інших культур. На плоскогір'ях (яйлах) Головного, пасма Кримських гір під лучною рослинністю сформувались гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти, які використовують для випасання худоби.

Карпатська буроземно-лісова провінція має вертикальну термічну поясність, що зумовлює вертикальну зональність рослинного і ґрунтового покриву. Найбільшу площу в провінції займають буроземи кислі, для яких характерні низький вміст увібраних основ і висока кислотність. У цих ґрунтах не відбуваються процеси нітрифікації і тому вони бідні на азот. У міру збільшення абсолютної висоти від теплого (підніжжя гір) до холодного альпійського поясу (до 1800 м над рівнем моря) вміст гумусу зростає від 2 до 9 %.

Серед буроземів кислих поширені дерново-буроземні ґрунти, які відрізняються від перших наявністю дернового горизонту і більшим вмістом гумусу. На ділянках горбистого Передкарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська області) в умовах помірно теплого поясу сформувались буро-підзолисті ґрунти. В профілі цього ґрунту чітко виділяється білястий елювіальний горизонт. У Закарпатті та інших районах Карпат (на висоті до 450— 500 м) поширені підзолисто-буроземні кислі поверхнево оглеєні ґрунти.

Північностепова підзона.

Підзона охоплює значну територію степової зони від Придунайських до Донецьких і Старобільських степів. Південна межа підзони проходить коло таких населених пунктів: Болград — Татарбунари - Білгород-Дністровський — Біляївка — Северинівка — Березівка (в Одеській обл.), Веселинове — Нова Одеса — Баштанна (в Миколаївській обл.), Апостолове (Дніпропетровська обл.), Кам'янка-Дніпровська — Токмак — Чернігівка — Бердянськ (у Запорізькій обл.). Підзона розширюється від 25 км на заході до 320 км на сході.

Тут панує північностеповий підтип ландшафтів, зумовлений балансом тепла і вологи, де переважно поширені чорноземи звичайні, які сформувалися на лесоподібних відкладах під різнотравною типчаково-ковиловою рослинністю. У сучасних умовах ці степи майже повністю розорано й зайнято посівами пшениці, кукурудзи, соняшника та іншими сільськогосподарськими культурами. На височин і річкових долин в окремих місцях зустрічаються майрачні ліси і чагарникові зарості, яких немає в інших підзонах степової зони.

У підзоні розташовані значні площі Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської і Запорізької областей та повністю Донецька і Луганська області. Значний вплив на природне серодовище підзони, крім сільськогосподарського виробництва, мають гірничодобувна, металургійна, хімічна та інші галузі промисловості. Це добування кам'яного і бурого вугілля, залізної і марганцевої руди, кам'яних будівельних матеріалів та інших корисних копалин.

Зміна балансу тепла і вологи в північно-східному напрямі підзони та її геоморфологічне положення зумовили поділ підзони на фізико-географічні краї та області. Більша частина підзони за її і південні схили Молдавської, Подільської і Придніпровської височині

повністю Донецьку і Приазовську височини та південно-східну частину Придніпровської низовини.

Підзона поділяється на 4 фізико-географічні краї, які складаються з 10 фізико-географічних областей.

Білет 51

1. Рослинний світ.

Рослинний світ України відрізняється великою різноманітністю видового складу. З 300-350 тис. видів вищих рослин планети в Україні зростає 25 тис. Це кілька десятків видів дерев (80), кілька сотень видів чагарників (280), до тисячі видів однолітніх трав. Особливе значення мають ендемічні, а також рідкісні й зникаючі види рослин (понад 1000). Ними багаті Кримські гори й Карпати. Природна рослинність збереглася лише на 25% території України. Господарська діяльність населення призвела до істотних змін рослинного покриву країни. Так, площа лісів скоротилася в 5 разів і зараз складає трохи більше 14%. Найбільшого впливу зазнала рослинність лісостепової й степової зон України, де землі активно відводились під сільськогосподарські угіддя.

Рослинний покрив є найбільш уразливим природним компонентом, тому що його розміщення і формування залежить від складу гірських порід, рельєфу, клімату, ґрунтів. Якщо змінюється хоч один компонент – змінюється і видовий склад рослинності. Сукупність рослин, пов’язаних між собою і з навколишнім середовищем, називається рослинним угрупуванням. У межах України виділяють такі типи рослинних угрупувань: лісу, лугу, степу, болотний.

На рівнинах України простежується широтна зональність у розміщенні рослинності. З півночі на південь вона змінюється таким чином:

1) мішані дубово-соснові ліси;

2) діброви;

3) лугові степи;

4) різнотравно-типчаково-ковилові степи;

5) типчаково-ковилові степи;

6) злаково-полинові степи.

У горах рослинні угрупування змінюються з висотою (висотна поясність). Так, передгірний Лісостеп у Карпатах змінюється лісами – від широколистих до хвойних – які переходять у субальпійський пояс полонин (в Кримських горах – яйли).

2. Середньостепова підзона.

Середньостепова підзона межує з північностеповою по лінії суцільного поширення чорноземів південних. Вони сформувалися в умовах значного дефіциту вологи під типчаково-ковиловою рослинністю. Південна межа цієї підзони проходить там, де південні чорноземи змінюються темно-каштановими ґрунтами. Дефіцитом вологи та розрідженим трав'яним покривом зумовлені неглибокий профілі, малогумусність чорноземів південних, глибоке за їх профілем зні ходження гіпсового горизонту. Ця обставина зумовлює також ріди ареали байрачних лісів та чагарників. Підтип середньостепових ландшафтів має порівняно однорідну морфологічну структуру. Її регіональні відмінності пов'язані з наявністю схилово-височинних і низовинних ландшафтів, їх долинним та яружно-балковим розчленуванням, зміною біокліматичних умов із заходу на схід. Ландшафтною і геоструктурною природною єдністю зумовлена наявність у скредньостеповій лише підзоні Причорноморського середньостепового Краю.

Білет 52

1. Ліси.

Ліси. Загальна їх площа досягає 9,4 млн га, а лісистість території України становить 15,6 %. Найбільша лісистість в Українських Карпатах (39 %), Кримських горах (близько 36 %), у зоні мішаних лісів (26 %). У лісах України налічується до 200 деревних порід і чагарників. Основні породи — сосна, ялина, смерека, модрина, бук, дуб, граб, ільм, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха.

Залежно від кліматичних умов, характеру субстрату, місцевих умов зростання, видового складу основних деревостанів та домішку до них, трав'янисто-мохового покриву в межах України виділяють декілька типів лісів: бори (сосняки), субори, сугрудки, груди, дібро¬ви, бучини, рамені, сурамені та ін.

Борові ліси поширені на піщаних відкладах у зоні мішаних лісів, перших надзаплавних терасах у лісостепу і степу.

Субори поширені на багатших ґрунтах. Перший ярус у них утво-рює сосна, другий — дуб звичайний.

Соснові ліси в Українських Карпатах мають незначну площу, збереглися в оліготрофних умовах у Горганах, де поширені ямненські пісковики.

Ялинові ліси (рамені) найбільші площі займають в Україн¬ських Карпатах, зустрічаються на Розточчі та Поліссі. У карпат¬ських ялинових лісах деревостани густі, піднімаються до висот 1200—1600 м.

Букові ліси (бучини) поширені в західних областях, Українських Карпатах і Кримських горах. На Поділлі ці ліси займають найвищі ділянки височин.У дерево-станах бучин західних областей багато граба, домішуються ясен, явір, берест, липа. Ростуть бруслина бородавчаста, вовчі ягоди, жимолость пухната, гордовина та ін.

Грабово-букові й дубово-букові ліси поширені на Поділлі, Побужжі, Передкарпатській височині, у Кримських горах.

Чорновільхові ліси (вільшняки, ольси) повсюдно поширені на невеликих ділянках. Типовим їх місцезростанням є урочища при-терасних заплав, заплави із заболоченими ґрунтами. У деревоста-нах переважає вільха чорна, до якої домішуються береза пухнаста, сосна звичайна, осика, іноді ялина європейська, дуб, граб.

Березові ліси (березняки) найбільше поширені в зоні мішаних лісів, невеликі березові гаї є в лісостеповій та степовій зонах. У їх деревостанах домінує береза бородавчаста, на болотах — береза пух¬наста, до них домішуються сосна, осика, дуб, граб та ін

2. Сухостепова підзона.

Південностепова (сухостепова) підзона займає найнижчий гіпсометричний рівень Причорноморської низовини, низовинне Присивашшя та знижену частину Рівнинного (Степового) Криму. Межі підзони визначаються ареалами суцільного поширення підтипу сухостепових ландшафтів з переважаючими тут темнокаштановими і каштановими ґрунтами. Останні розвинулися під полиново-злаковими степами. У рослинному покриві сухих степів домінують ковили волосиста, Лессінга, типчак, житняк гребінчастий. віниччя сланке, камфоросма. Пониження зайняті угрупованнями на солонцях і солончаках, в них, поширені кермек, сарсазан, содник, покісниця та ін. Темнокаштанові ґрунти переважають на всій території, займаючи також вузьку смугу узбережжя Чорного моря. Каштанові ґрунти сформувались в Присивашші. Характерною особливістю цих ґрунтів є їхня солонцюватість, яка має тенденцію до посилення у зв'язку з наростанням посушливості клімату. В комплексі з солонцюватими ґрунтами залягають солонці, а в Присивашші також сульфатні солончаки. Причини солонцюватості цих ґрунтів дослідники пояснюють тим, що в минулому рівень ґрунтових вод був вище сучасного. Крім того, причиною соленагромадження в ґрунтах є також і біокліматичний фактор. Сухостепові ландшафти представлені низовинним рівнини приморським підкласом. Одноманітність їхньої структури порушується комплексами сучасних і давніх дельт; видові відмінності ландшафтів зумовлюються ступенем дренованості території та пов'язаним з цим чинником розвитком процесів засолення, глининою рівня ґрунтових вод. Сухостепова підзона України приляє до акваторії Чорного й Азовського морів. Чорноморсько-Азовське узбережжя з його природними, економічними, рекреаційними, гілрологічними характеристиками формується саме на цій межі. У розташованій на південь від справжнього сухостепового Присивашшя частині Рівнинного Криму до передгір'їв поширені півдніностепові ландшафти. Це характеризує територіальну та ландшафтно-морфологічну і генетичну єдність південностепових (сухостепових) ландшафтів, які в згаданих межах утворюють своєрідний Причорноморсько-Приазовський південностеповий край та Кримський степовий край.

Білет 53

1. Степи.

Степова рослинність. В поширенні степової рослинності простежуються такі закономірності: у лісостеповій зоні розвивалися лучні степи та остепнені луки; у степовій зоні — різнотравно-типчаково-ковилові степи (на півночі), типчаково-ковилові степи (у середній частині степової зони), полиново-типчакові (полиново-дерновинні сухі степи).

Лучні степи розвинулись на рівнинах і в Кримських горах.

У передгір'ях та Головному пасмі Кримських гір сформувалися різнотравно-дернинно-злакові степи, а на яйлинських поверхнях — лучні різнотравно-злакові степи з ковилою довголистою, тип-чаком, стоколосом, келерією стрункою, житняком та ін.

У типових, або справжніх, степах домінують ксерофітні дер-нинні злакові: ковили українська, Лессінга, Заліського, вузьколиста. Різнотравно-типчаково-ковилові степи характеризуються густим трав'яним покривом з ковили (довголистої, пухнастолистої, найкрасивішої), тонконога вузьколистого, стоколосу безостого і при¬бережного.

Типчаково-ковилові степи знаходяться на південь від попередніх степів. У їх травостої поширені ксерофільні дерновинні злаки (ко¬вила, типчак), немає північного різнотрав'я, поширені пижма, полин австрійський, гвоздика плямиста, ферула східна, шавлія сухостепова та ін. Ці степи збереглися в заповіднику Асканія-Нова, Степовому Криму.

Полиново-типчакові (пустинні полиново-злакові) степи поширені вузькою смугою вздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, у Присивашші, зустрічаються на Керченському півострові. У травостої представлені ковили, типчак, житняк. З ксерофітних напівчагарників ростуть прутняк, полин кримський, з галофітів — камфоросма, полин Бошняка. Характерні весняні ефемери і ефемероїди, наземний покрив із мохів, лишайників.

Чагарникові степи мали поширення на Донеччині й у східних районах України. Вони зберігаються в Стрільцівському, Хомутівському, Провальському степах. З чагарників тут ростуть карагана, з грав — ковила, типчак, пирій, стоколос та ін.

Напівсаванові (саваноїдні) степи фрагментарно поширені в Кримських горах. У них ростуть однорічні злаки (ячмінь заячий і мишачий, багаторічний ячмінь цибульний), злаки, бобові, ефемери йефемероїди. Наявні також ендемічні петрофітні напівчагарники: чебрець, сонцесвіт, дрік та ін.

2. Грунти Закарпаття і Прикарпаття.

На ділянках горбистого Передкарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська області) в умовах помірно теплого поясу сформувались буро-підзолисті ґрунти. В профілі цього ґрунту чіт­ко виділяється білястий елювіальний горизонт. Всі ґрунти Передкарпаття кислі (рН = 4,4—5,4), мають нега­тивні водні, фізичні, теплові і агрохімічні властивості. З метою підвищення їх родючості проводять дренажні роботи, вапнування, удобрення органічними і мінеральними добривами, запроваджу­ють сівозміни з бобовими травами. У Закарпатті та інших районах Карпат (на висоті до 450— 500 м) поширені підзолисто-буроземні кислі поверхнево оглеєні ґрунти. Вони також мають високу кислотність (рН = 4,2—4,8), низь­ку насиченість основами (ЗО—60%), низький вміст гумусу (2— З %) і поживних елементів.

Білет 54

Луки.

Луки. Лучна рослинність за походженням пов'язана зі степовою, лісово-трав'яною, болотною. За умовами місцезростання і поширення луки поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські.

Заплавні луки мають різноманітну рослинність. На прирусловій заплаві, де алювіальні процеси найбільш інтенсивні, наявні зарості лози, травостій з куничника, пирію повзучого, мітлиці білої. Центральна частина заплави зайнята кострицею, мітлицею, келерією, бек-манією, серед яких ростуть конюшина, жовтець, щавель та ін. У притерасній зниженій заплаві формуються вологі луки з лисохвостом, келерією, мокрі луки з мітлицею, осокою.

Суходільні луки представлені мітлицею, кострицею лучною та червоною. З ними ростуть приворотень блискучий, волошка лучна, кульбаба лікарська. На вологих місцеположеннях поширені осокові й пухівково-осокові луки, на сухих — біловусові луки.

До знижень на вододілах, терасах, схилах приурочені низинні луки. Завдяки тривалому обводненню вони вологі, тут виявляється заболочування. У їх трав'яному покриві переважають осока звичайна, тимофіївка лучна, конюшина лучна і біла та ін.

Гірські луки в Українських Карпатах поширені в лісовому і субальпійському поясах. Дослідники схиляються до думки про вто-ринне походження цих луків, що вони утворилися після зведення букових і ялинових лісів. У трав'яному покриві луків лісового поясу переважають луки з біловусом, вівсяницею червоною, польови-цею тонкою, конюшиною та ін. У субальпійському поясі домінують густі біловусникові луки з моховим покривом, осокою, чебрецем. У фрагментарному альпіііському рослинному поясі є ділянки луків з альпійськими рослинами — осоками вічнозеленою і зігнутою, сит-ником трироздільним, вівсяницею приземленою та ін.

2. Причорноморська середньостепова провінція.

Причорноморський степовий край простягається від Дунаю до західних відрогів Приазовської височини й охоплює більшу частину Причорноморської низовини, яка в тектонічному відношеннінадає північному крилу однойменної западини. Мезокайнозойські відклади, якими виповнена Причорноморська западина, мають піоклінальне падіння на південь. У сучасному рельєфі відбивається нахил поверхні докембрійського фундаменту та осадової платформи.

Абсолютні відмітки поверхні низовини змінюються від 100—110 м на півночі до 5—45 м на півдні провінції. Загальна рівнинність порушується долинами річок, балками та ярами, степовими подами. Порівняно з північностеповими ландшафтами тут гостріший дефіцит вологи і водночас значніші теплові ресурси. Безморозний період триває в середньому 170—180 днів. Тривалість вегетаційного періоду дорівнює 210—225 днів. Сума активних температур становить 20—33°С. Річна сума опадів дорівнює 350—420 мм, з них на теплий період припадає 250—300 мм. Ґрунтовий покрив одноманітний. На фоні південних чорноземів на зниженнях розвинуті лучно- чорноземні, дернові осолоділі ґрунти і солоді.

Територію краю розорано на 75—85 %. У його ландшафтній структурідомінуютьмісцевостісередньостеповихнизовинних рівнин. Близькими в ландшафтному відношенні до них є природно-територіальні комплекси рівнинної частини Кримського півострова. За ландшафтними регіональними Відмінностями Причорноморський степовий край поділяється на п'ять

фізико-географічних областей.

Білет 55

1. Болотна рослинність.

Болотна рослинність. На території України поширені такі види боліт: евтрофні (низинні), мезотрофні (перехідні), оліготрофні (вер¬хові). Евтрофні болота займають більше 80 % площі всіх боліт. Живлення їх поверхневими і підземними водами сприяє збагаченню органічними рештками, мінеральними солями, мулом. Серед них виділяють трав'яні, трав'яно-мохові й лісові болота. У травостої домінують осоки, очерет, рогіз, лепешняк, хвощ річковий та ін. На них ростуть вільха чорна, верба, береза, сосна, вербово-березові чагарники. Мезотрофні болота утворилися у зниженнях на межиріччях, річкових терасах, за значної обводненості їх мінеральне живлення бідніше, ніж евтрофних боліт. На них ростуть розріджені й пригнічені берези, сосна, осоки, очерет, сфагнові мохи. Оліготрофні болота утворилися на вододільних поверхнях, у їх бідному мінеральному живленні основна роль належить атмосферним опадам, тому поживних для рослин речовин тут мало. Поширені переважно в межах Правобережного Полісся. У їх рослинному покриві представлені рідколісся із сосни з висотами 1—4 м, пухівка, журавлина, андромеда, росичка, сфагнові мохи.

Плавні. Плавні поширені в пониззях Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Це суцільні зарості водної, водно-болотної, прибережно-болотної рослинності. На підвищеннях вузькі смуги утво-рюють верба біла, тополя чорна, вільха. Домінують зарості тростини, серед яких поширені рогіз, очерет, тілоріз, рдесник та ін. Плавнева рослинність зберігається в Дунайському біосферному заповіднику.

2. Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція.

Територія ГІричорноморсько-Приазовського степового краню в тектонічному відношенні приурочена до осьової частини Причорноморської западини. Тут докембрійський фундамент занурений на 8—10 км, а під Сивашем до глибини 12,5 км. Сумарні амплітуди неотектонічних рухів становлять 250 м. Завдяки впливу цих чинників тут сформувалася молода акумулятивна рівнина. Абсолютні відмітки її поверхні зменшуються з півночі на південь від 50—45 м до 15—10 м. Сучасні ландшафти і сфрмувалися на куяльницьких піщано-глинистих відкладах, які перекриваються червоно-бурими глинами потужністю 6 м і більше. Клімат провінції є найбільш посушливим порівняно з кліматом інших країв степової зони. Літні температури відносно високі, зима коротка і

освіжна. Середня температура липня +23...+24 °С. Безморозний період триває 180—190 днів, а біля морського узбережжя — 220 днів. Тривалість вегетаційного періоду — 220—230 днів.

Про значну посушливість клімату свідчить велике перевищення випаровування над опадами. Так за річної суми опадів 300—360 мм випаровуваність сягає 900—1000 мм. За теплий період випадає 250 мм. На зонально-ґрунтовому фоні утворюється плямистість —плями, осолоділими глейовими ґрунтами подів та піщаними грунтами в пониззі Дніпра.

За просторовим поєднанням і регіональними відмінностями ландшафтів Причорноморсько-Приазовський сухостеповий край поділяється на ландшафтні області: Причорноморську низовинну степову , нижньодніпровську терасово-дельтову степову, Присивасько-Приазовську низовинно-степову.

Білет 56

1. Еколого-географічна характеристика головних аборигенних та інтродуктивних лісових порід Львівщини та Українських Карпат.

Ялина європейська, смерека- високе дерево (25—40 м) родини соснових з гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною.Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісоутворююча порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоти до 1 800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина.

Ялиця біла - Високе дерево (25-40 м) родини соснових з вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі.Одна з основних в Україні гірських лісоутворюючих порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами. Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина.Поширена в Карпатах, зрідка на рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень.

Сосна звичайна— високе 25-50 м. дерево родини соснових, займає майже третину лісів України (в основному на Поліссі).Світлолюбна, морозостійка рослина.Нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. У сприятливих умовах висота сосни досягає 40 м, а діаметр — 1-1,5 м.

Дугласія – хвойна порода, швидкоростуча.Досягає висоти 60 м. На території гір і Львівщини зустрічаються екземпляри по 100 років і 40 м в висоту. Потребує охорони.

Модрина європейська– соснова порода. Реліктовий вид. Швидкоросла, світлолюбива. Має тверду міцну деревину червонуватого кольору, досягає віку 200-250 років. Стійкі до хімічного забруденення.

Тис ягідний – родина тисових. Це релікт, занесений до Червоної книги. Росте дуже повільно, може сягати віку 2-3 тисячі років. Трапляється зрідка в карпатах. Рослина маякого і теплого клімату, тіневитривала, любить карбонатні грунти.

Дуб звичайний – родина букових. Порода світлолюбива, вибаглива до грунту. Довговічна рослина. Формує насадження Закарпаття, Буковини і Розточчя.

Бук лісовий – родина букових.Поширений в Карпатах на висоті 1200-1300 м, в Прикарпатті, Опіллі і Розточчі.Уомив для росту – вологий маякий клімат і родючі грунти.

Липа серцелиста – родина липових. Поширена у Карпатах, на вулканічних відрогах Закарпаття. Росте на родючих грунтах, довговічна (200-400 років).

Ясен високий – родина маслиноцвітних. Вік 200-250 років. Світлолюбива і вибаглива до родючості грунтів. Поширений в основному в лісах Львівщини.

2. Кримська степова провінція.

Кримський степовий край є своєрідним у тектоніко-орографічному і ландшафтно-зональному аспектах. В тектонічномувідношенні вона охоплює герцинські структури Скіфської платформи Тарханкутське і Сімферопольсько-євпаторійське підняття.

Кліматичні умови краю визначаються тривалим теплим літом, і короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами, безморозний період триває 175—225 днів, а вегетаційний — 230— 135 днів. Сума активних температур становить 3300—3450 °С. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідрографічна мережа малорозвинена. Річки Салгир, Велика і Мала Карасівки, Індол та ін. пересихають у нижній течії і закінчуються на рівнині, не досягаючи морів. На вододілах зустрічаються овальні улоговини. Територія східної частини краю дренується сухоріччям та балками з тимчасовими водотоками.

Ґрунтами, що переважають, є чорноземи південні малогумусні, які сформувалися на лесових породах та елювії карбонатних порід. У північній частині краю поширені темно-каштанові ґрунти. На терасах, днищах сухоріч та балок розвинені чорноземно-лучні ґрунти. Степи збереглися на вапнякових схилах у дуже зміненому стані через випас.

На загальному рівнинно-степовому ландшафтному фоні кряю виділяються природні комплекси середньостепового підтипу. Від середньостепових ландшафтів Причорноморської низовини вони відрізняються більш південним положенням, а отже, значними тепловими ресурсами, наявністю малопотужних щебенюватих ґрунтів, значним поширенням петрофітних степових асоціацій та ін.

Підтипові та видові відмінності в просторовій ландшафтній структурі краю зумовлюють його поділ на Північно-Кримську низовинну, Тарханкутську височинну, Центральнокримську рівнинну, Керченську пасмово-горбисту степові ландшафтні області.

Білет 57

1. Рекреаційні ресурси.

Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення.

У гірських та передгірських районах Закарпатської області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Поблизу села Синяк є родовища сульфідних вод, а хлоридно-натрієві води розвідано в Усть-Чорній.

Різноманітними мінеральними водами багата Львівська область. Цінні всесвітньо відомі гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатні, натрієво-кальцієві води є у Передкарпатському районі, зокрема в Трускавці та Східниці. На незначній відстані від Трускавця, у Моршині, розвідані й широко використовуються сульфатно-хлорні, натрієво-магнієво-кальцієві води. На північ від Львівського Передкарпаття зосереджені відомі сульфідні води в Любені Великому і Немирові. Такі води, а також грязі, є на півночі Івано-Франківської області в с. Черче. Усі ці ресурси мінеральних вод мають лікувальне значення.

Чимале значення для лікування і відпочинку мають рекреаційні ресурси Полісся. Тут зосереджені значні масиви лісів, зокрема соснових.

На півночі Волинської області, у верхів'ї Прип'яті, в добре освоєному в господарському відношенні регіоні, знаходиться так зване Українське поліське поозер'я. Воно характеризується великою кількістю різноманітних за площею та глибиною озер, великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт.

Насамперед це Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та Автономної Республіки Крим. Тут зосереджені значні ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.). Значний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни.

Найбільшу цінність мають водно кліматичні та лісові ресурси групи Шацьких озер (їх тут близько ЗО), в тому числі такі великі, як Світязь

2. Фізико-географічне районування Українських Карпат.

В Українських Карпатах спостерігається вертикальна поясність природних компонентів і ландшафтів. До 400 — 700 м розвинутий передгірний пояс з дубово-грабовими і дубовими лісами.

Низькогірний пояс піднімається від 700 до 1 200 м. Там ростуть високостовбурні букові, мішані буково-смерекові, ялиново-смерекові ліси. Середньогірний пояс досягає 1 200 — 1 500 м, у якому переважають ялинові і ялиново-ялицеві ліси. Вище, в субальпійському поясі (1 500 —• 1 800 м), ростуть чагарники з гірської сосни, чорної вільхи, ялівцю, схили вкриті гірськими луками.

У межах провінції Українських Карпат виділяються сім фізико-географічних областей: Передкарпатська височинна, Зовнішньокарпатська, Вододільно-Верховинська, Полонинсько-Чорногорська, Рахівсько-Чивчинська, Вулканічно-Карпатська, Закарпатська низовинна лісолучна.

Передкарпатська височинна область знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Це височина з висотами від 200 до 700 м.Клімат помірно теплий, з надмірним зволоженням. За рік там буває 600—750 мм опадів.

Зовнішньокарпатська фізико-географічна область простягається смугою 260—280 км з північного заходу на південний схід. Знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Це середньо- і низькогірні хребти з висотами 800—1 000 м.За рік тут буває від 700—800 до 1 000 мм опадів.

Вододільно-Верховинської область знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей. Клімат помірний, прохолодний.

Річні суми опадів у низькогір'ях становлять 750 мм, у середньогір'ях — до 1 500 мм. У ґрунтовому покриві поширені буроземні ґрунти, на яких ростуть ялинові ліси.

Полонинсько-Чорногірська область — найвища частина Українських Карпат.Річні суми опадів становлять 1 300—1 500 мм і більше. Середньогірні хребти в нижніх і середніх частинах вкриті буковими і ялиновими лісами. Під цими лісами розвинулися буроземні і дерново-буроземні ґрунти.

Рахівсько-Чивчинська фізико-географічна область знаходиться в східній частині Закарпаття. За рік тут буває 1 300—1 500 мм опадів. Зима холодна, середні температури січня -5 .-7 °С, літо прохолодне, середні температури липня залежно від висоти гір змінюються від +18 до +10 °С. Переважають буроземні ґрунти, які розвинулись під буковими, ялиновими і ялицевими лісами.

Вулканічно-Карпатська область (Вулканічні Карпати) знаходиться в межах Закарпатської області на південний захід від Полонинсько-Чорногірського хребта.Річні суми опадів становлять 800—1 000 мм. У цих умовах добре ростуть дубово-букові і букові ліси, під якими сформувались буроземні і буроземно-підзолисті ґрунти.

Закарпатська низовинна лісолучна область прилягає на сході до Вулканічного хребта.

Білет 58

1. Рекреаційне районування.

Рекреаційне районування території здійснюється на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Серед них можна виділити чотири основні види, які, в свою чергу, поділяються на підвиди, а саме:

- санаторно - курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування);

- оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий);

- спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо);

- пізнавальний.

Основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище.

Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. За згаданою вище схемою найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).

Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.

Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).

Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком Ф. Заставний виділяє два існуючі рекреаційні райони (Південний і Карпатський) та два перспективні (Поліський і Лісостеповий), які охоплюють фактично всю територію України.

2. Зледеніння.

Територія нинішньої України зазнала кількох зледенінь.

Дніпровське зледеніння або Рісс Льодово-Дніпровської епохи (250-240 тис років) двома клинами проникав углиб України по лінії Житомир-Чорнобиль, Дніпропетровськ – Решетівка – Гасяч-Бінопля.

Льодовик Окської епохи (500-400 мис. Років тому) досяг лише пн.-зх. Частини території України.

Льодовики мали великий вплив на формування сучасних форм рельєфу. Велике значення має спричинене ними майже повсюдне поширення лесу — унікальної ґрунтотворної породи, на основі якої утворилися відомі в світі українські чорноземи. Лес є також цінним будівельним матеріалом і широко використовується для виробництва цегли.

У пн. Частині сучасної України куди доходили льодовики добре збереглись льодовикові форми рельєфу – морена, валуни, водно-льодовикові піски тощо.

Білет 59