Розділ ііі Гарантії виконання загальних обов’язків державних службовців

Стаття 22. Аналіз поведінки державних службовців

Аналіз поведінки державних службовців здійснюється самим державним службовцем, вищими за посадою особами, органами, що здійснюють контроль за поведінкою державних службовців. Підсумки аналізу поведінки державних службовців в державному органі підводяться не рідше одного разу в шість місяців.

Стаття 23. Консультації

У випадку, якщо державний службовець не є впевненим у тому, які дії він повинен вчинити або від яких дій він повинен утриматися з метою дотримання норм поведінки, зазначений державний службовець повинен звернутися за консультацією до вищої за посадою особи, а також до органу, що здійснює контроль за поведінкою державних службовців.

Стаття 24. Участь громадськості у здійсненні контролю за поведінкою державних службовців

Громадяни мають право брати участь у здійсненні контролю за поведінкою державних службовців через органи державної влади, громадські організації, особисто, у судовому порядку та іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

Органи державної влади інформують громадськість через засоби масової інформації та в іншому, передбаченому законодавством порядку про стандарти та норми поведінки і етики державних службовців, гарантії їх дотримання і відповідальність за їх порушення, заходи держави у сфері здійснення контролю за поведінкою державних службовців.

Забороняється встановлювати обмеження на інформацію щодо стандартів та норм поведінки і етики державних службовців, гарантій їх дотримання і відповідальності за їх порушення.

Розділ IV Відповідальність за порушення Кодексу поведінки державних службовців України

Стаття 25. Відповідальність за порушення Кодексу поведінки державних службовців України

Порушення державними службовцями Кодексу поведінки державних службовців України є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, а також Законами України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією".

Державні службовці, які здійснюють керівництво іншими державними службовцями або контролюють їх роботу, зобов'язані вживати заходів щодо дотримання ними Кодексу поведінки державних службовців України відповідно до законодавства у межах своїх повноважень.

Розділ V Прик³нцев³ положення

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2005 року.

2. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

3. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Кодексом подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу.

Голова Верховної Ради України В. ЛИТВИН

Державне управління:

філософські,

99

світоглядні та методологічні

проблеми" (2003), підготовленій науковцями НАДУ [92].

Важливими для визначення специфіки професійної моралі

державних службовців є такі її характеристики:

(аксіологічний) характер;

1)

ціннісний

2) емоційно-оцінна форма; 3) опора на громадську думку; 4) подвійний -

об'єктивно-суб'єктивний характер. Остання ознака відображає діалектику

гуманістичної взаємодії людини і суспільства: моральний розвиток

людини відбувається в суспільстві, а розвиток суспільства - через

взаємодію людей і соціальних груп в інтересах особистісного розвитку.

Джерело морального розвитку особистості міститься в самій людині - це

моральне самовизначення людини через почуття обов'язку,

відповідальності, совісті тощо [9, с. 14]. Моральне самовизначення є

умовою морального самоствердження особистості. Оскільки поняття

морального самовизначення в етико-філософській літературі не визначено,

воно буде обгрунтовано під час аналізу процесу формування етики

державних службовців.

Систему категорій етики державних службовців можна представити

через структуру індивідуальної моралі (надавши їм специфічно-

професійного змісту), яка включає моральну свідомість, моральну

діяльність та моральні відносини і яка є елементом моральної системи

суспільства (рис.1.2). Оскільки сторони моралі взаємопов'язані, то деякі

етичні поняття, які їх описують, стосуються кожної з них.

Основними категоріями етики державних службовців є професійна

моральна свідомість (в тому числі самосвідомість), моральна діяльність,

моральний учинок, моральні відносини, моральний обов'язок тощо. Кожна

з них, у свою чергу, має власні категорії.

Людська якість стосунків, як відомо, набуває морального характеру

лише тоді, коли вона усвідомлюється особистістю і суспільством, „стає

фактом особистісної і суспільної моральної свідомості" [202, с. 104].

Основою моральної свідомості є моральні цінності та ідеали. Це -

сенсожиттєві орієнтири особистості: добро, істина, гуманність, свобода,

справедливість, честь тощо. Принциповою особливістю етики державних

службовців є опора на взаємодію індивідуального „Я" з „Іншим", що

зумовлює виникнення взаємної довіри і спільності.

Моральна свідомість державного службовця формується в процесі

осмислення і розв'язання моральних проблем (діяльності, відносин) з

допомогою концептуального і категоріального апарату професійної етики.

Вона являє собою чуттєво-раціональне усвідомлення моральних процесів,

що супроводжують професійну взаємодію крізь призму не лише власних

уявлень про добро і зло, належне і справедливе, сенс життя і сумління

тощо, а й інституційних уявлень про доброчесну поведінку. Вона є

суб'єктивним відображенням професійної моралі на почуттєвому

(морально-психологічному) і раціонально-теоретичному рівнях. Оперуючи

ціннісно-нормативними категоріями „моральний обов'язок", „служіння",

101

„правильне", „благо", „законність дій", „справедливо", „гідність людини"

тощо, моральна свідомість забезпечує уявлення про моральний взірець правильне", „благо", „законність дій", „справедливо", „гідність людини"

тощо, моральна поведінки та конкретні способи орієнтації у функціональних і

ситуативних умовах, специфічних для окремих посад і колективів. Таку

властивість моральній свідомості надає уявлення про належну професійну

діяльність як діяльність „служіння", яке набуло якості особистісної

значимості і отримало специфічне моральне обгрунтування. Воно

„матеріалізується" у формі моральних почуттів (честі, обов'язку,

відповідальності); професійних цінностей, принципів, норм, які

сприймаються державним службовцем як орієнтири уже не з точки зору

зовнішньої вимоги, а з точки зору їх моральної цінності, набуваючи якості

моральної позиції, переконань, моральних мотивів тощо.

Орієнтація професійної моралі на взаємодію з іншим, зумовлює

якісну характеристику професійного інтересу державного службовця як

турботу про права й інтереси іншого. У цьому полягає моральний

обов'язок державного службовця і головний ціннісно зорієнтований

моральний принцип - вбачати в іншому не засіб, а мету (І.Кант), в

інтересах іншого вбачати власні інтереси. За такого підходу моральне

самоствердження державного службовця як вияв його гідності буде

самоствердженням професійним. Структурують професійну моральну

свідомість державного службовця в систему принципів, норм, мотивів

тощо, надаючи їй цілісного характеру, суспільні й професійні моральні

цінності та ідеали як сенсожиттєві орієнтири моральної діяльності.

Важливою складовою моральної свідомості державного службовця є

моральна самосвідомість („Я - концепція"), яка характеризує його

духовне самовизначення як суб'єкта (честь, гідність, сумління тощо). Вона

відображає усвідомлення службовцем власної інтелектуально-духовної,

особистісно-професійної специфіки. Це цілісний образ власної особистості

як професіонала, особистісної та професійної гідності, ціннісно-

світоглядних переконань і дій тощо, згідно з яким він ставиться до самого

і будує взаємодію з іншими. Складовими моральної самосвідомості

державного службовця є: когнітивна компонента (самосвідомість) -

сприйняття особистісних якостей, професійних здібностей, суспільно-

професійної значущості тощо; емоційна - відображає рівень самоповаги,

впевненість або зарозумілість, самозневажання тощо; оцінно-вольова -

характеризує прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу, довіру,

професійне визнання тощо [92, с. 207; 300, с. 419-420]. Рушійною силою

реалізації морально-професійних вимог є моральні мотиви (потреби,

інтереси), насамперед, моральний обов'язок.

У суспільстві (як соціальній системі) моральна норма (від лат. norma

- правило, взірець) виконує функцію інтеграції її елементів навколо

спільних цінностей. Суспільство не зможе вижити, якщо його норми не є

обов'язковими для усіх елементів. Воно визначає правила реалізації

суспільних цінностей, які конкретизовані стосовно певної професійної

групи, а також конкретні способи орієнтації для дій у функціональних і

ситуаційних умовах, специфічних для певних колективів і посад [261, с.

18]. У професійній етиці державних службовців моральна норма визначає

форми допустимих моральних рішень і дій, які забезпечують виконання

професійною групою та її представниками морального обов'язку. Вона є

однією із найпростіших форм моральної вимоги, що є елементом

морально-професійних відносин і формою моральної свідомості [366,

с.219]. У ній знаходить об'єктивацію професійна потреба в тому, щоб у

ситуаціях моральної колізії, які повторюються, державні службовці

вчиняли однозначно. Тому етичні норми відображають практичну

доцільність тих форм професійної співпраці (взаємодії та відносин), які

набули моральної визначеності й стійкості. Вони поділяються на норми-

заборони, норми-рамки, норми-взірці. Сутнісними рисами морально-

професійної норми є її імперативність (обов'язковість), категоричність

(безумовність, незалежність від обставин) та універсальність (відсутність

"подвійних стандартів"). Ці риси відображають загальний і необхідний

зміст морального закону - "норми норм" - „золотого правила етики".

Докладно вони проаналізовані нами в монографії „Етика державних

службовців" (2003). Морально-професійні норми закріплюються в Законі

України „Про державну службу", присязі державного службовця, кодексі

етики поведінки, професійних і колективних традиціях, правилах

організації професійної діяльності тощо.

Моральні принципи виражають спеціальні моральні вимоги до

службової діяльності у найбільш загальній формі. Вони розкривають

сутність і зміст, задають загальний напрям професійної діяльності і є

основою конкретних норм. Цілісність професійної діяльності забезпечує

сукупність моральних принципів. Тому їх практична реалізація в

конкретній ситуації потребує свідомого поєднання.

Моральна діяльність (вчинки). Арістотель, визначаючи предмет

етики як практичної науки наголошував на тому, що вона досліджує не

всяку діяльність, а лише пов'язану із вільним вибором, який здійснює

людина [20, с. 206]. Поняття „моральність діяльності" державного

службовця характеризується такими категоріями, як „свобода вибору",

„свобода дії", „свобода творчості", „свобода самореалізації" тощо.

Моральна діяльність виявляється у моральному вчинку, що скеровується і

переживається суб'єктом (як автором і учасником), який несе повну

відповідальність за його наслідки. „Не зміст зобов'язання мене зобов'язує,

а мій підпис під ним...цей зміст не міг ізольовано спонукати до вчинку-

підпису-визнання, а лише відповідно до моїх рішень дати зобов'язання"

[255, с.163]. Він виступає безпосереднім „механізмом" моральної творчості

як вищого прояву соціалізації людини. Повноцінний вчинок є водночас і

акцією духовного розвитку особистості, і творінням та творенням

моральних цінностей. Втілена в діях і вчинках, моральна діяльність стає

моральною поведінкою і щодо людей, і щодо природного середовища.

Тому моральна поведінка є зовнішнім виявом моральної свідомості

Етика державного службовця — це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.

Етика державної служби тісно пов’язана із соціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того або іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі.

Якщо дані моральні норми у відносинах відсутні, то цілком можна говорити про невідповідність етики розвитку суспільства або його норми підмінені ідеологією.

Етика державно-службових відносин у широкому розумінні являє собою практично-виховну і регульовану чинність. Через критичний аналіз моральної свідомості учасників цих відносин, яка реально функціонує, виявляється ступінь відповідності існуючих правових і моральних взаємин.

Проблема професійної етики державного службовця пов’язана з тим, що його діяльність має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам. При цьому етичний кодекс, яким державні службовці повинні керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, що покладаються на них. У цьому і полягає сутність етики державного службовця.

Моральні норми є універсальними нормами в регулюванні суспільних відносин, тому безумовно державна служба нерозривно пов’язана з моральністю, етикою, моральним виглядом державного службовця.

Основні етичні вимоги, що пропонуються державним службовцям:

дотримувати принципів державної служби;

чесно служити і бути вірним державі;

дотримувати вищих моральних принципів;

ставити державні інтереси вище за індивідуальні цілі і завдання політичних партій, інших громадських організацій;

постійно боротися з корупцією в органах державної влади;

ніколи не приймати для себе і для членів своєї родини ніяких благ і переваг, використовуючи при цьому свої службові повноваження;

не використовувати в корисливих цілях службове становище;

не використовувати ніяку інформацію, отриману конфіденційно під час виконання своїх посадових обов’язків, як засіб одержання особистої вигоди;

не допускати у діяльності елементів дискримінації у відносинах з товаришами по службі, громадянами;

у спілкуванні з громадянами як під час виконання своїх повноважень, так і в позаслужбових відносинах дотримувати загальноприйнятих правил поведінки.

Проступок державного службовця — це дія (бездіяльність), що ганьбить честь і гідність державного службовця, що несумісно з високим званням державного службовця й унеможливлює подальше виконання ним своїх службових повноважень (навмисне порушення закону, порушення державним службовцем даної ним присяги, несумлінність у виконанні своїх обов’язків, що спричинили негативні наслідки, грубе порушення загальноприйнятих норм і правил поведінки).

Залежно від виду державної служби до загальноприйнятих моральних норм поведінки державного службовця додаються спеціальні норми кодексу честі, наприклад: етичні вимоги, що висуваються до суддів, військових, дипломатів, порушення яких можуть спричинити дисциплінарну відповідальність: догану, звільнення, пониження на посаді тощо.

Етичні вимоги до державних службовців дуже важливі, тому що вони є невід’ємною частиною програми соціального управління, тому врахування морально-психологічного рівня розвитку суспільства впливає на виконання управлінського рішення, тобто на ефективність державної служби.

Моральні цінності і норми, що стосуються державної влади, її інститутів (державної служби), являють собою у сукупності етику державного управління.

Етика державного управління — це нормативна основа державно-владної діяльності, що торкається таких основних проблем управління: справедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні права та обов’язки керівників і громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношення свободи, рівності й справедливості.

На початку XX ст. була широко відома "Пам'ятка правил поведінки співробітників установи", у якій, зокрема , говорилося: "ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб робота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою".

Виконуючи свої службові обов'язки, усі ми стаємо об'єктом уваги інших: як ми входимо, як здороваємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо і як слухаємо, як питаємо і як відповідаємо, усе це викликає обговорення й осуд, указує на придатність чи непридатність на роботі.

Для успіху якої б те ні було діяльності на роботі необхідно бути ввічливим у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у робітнику (службовому) приміщенні говорити мало і не голосно. По телефону розмовляти напівголосно і коротко, стежити за культурою мови, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути акуратним в усьому. Час - матеріальна цінність і економія свого і чужого робочого часу є ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Необхідно бути уважним до чужої думки, навіть якщо вона виявитьться невірною, а спростовуючи її, бути терплячим, тактичним і ніколи не дратуватися. Безтактність ранить того, кому вона адресована і принижує того, від кого виходить. Етикет службових взаємин стосується усіх - і підлеглих і керівників. Його правила і вимоги обов'язкові, тому що сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і гарного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору і цінує його в інших. Ученими доведено, що гарний настрій позитивно впливає на здоров’я людини і підвищує продуктивність його праці. Керівнику завжди необхідно пам'ятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба уміти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося помилковим; уміти заохочувати, уміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися по дріб'язках. Треба бути доброзичливим у від-носіннях з товаришами по службі і підлеглих; вести розмова в делікатній формі.

Співробітник любої установи повинний мати загальну культуру, інтелект, порядність. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенціал.

Основною моральною умовою службових взаємин між керівниками і підлеглими є збереження достоїнства інших, так само як і свого власного, тому що справді інтелігентна людина не опускається до неправди, чванства, лицемірства, зазнайства й інших пороків, що принижують і ображають навколишніх його людей, а отже, і самого себе.

Ввічливість - головне правило етикету службових взаємин.

Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи, підприємства свої негоди і неприємності.

У службовому етикеті немаловажну роль грають і такі моральні якості працівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, поважність, коректність, тактичність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль і милосердя.

Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму працівника. Саме в етикеті людина постійно, у самих різних ситуаціях засвоює на практиці “золоте правило моральності” – ставитися до інших так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас інші. Етикетні правила – це мова культурного спілкування, його зовнішня формула.

Службовий етикет має внутрішній і зовнішній аспекти. До внутрішнього належить структура етикету, до зовнішнього – правила службової поведінки.

Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів, який допомагає досягти успіху у службовій діяльності. Існує шість основних принципів, які дозволять це зробити, а саме: пунктуальність, конфіденційність, доброзичливість, увага до оточуючих, зовнішній вигляд, грамотність.

Але навіть найдосконаліше знання етикетних правил не гарантує правильності поведінки людини, якщо вона не здатна до емоційної підтримки співрозмовника. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила та норми не в змозі охопити їх повністю. Визначити певну міру у висловлюваннях і діях, а також у прояві щирого інтересу до іншої людини дозволяє розвинений такт.

Особливий такт і увагу слід приділяти тим, хто проявляє нервозність, страх або ніяковіє. Як правило, така реакція спостерігається у надмірно збуджених, вразливих людей. Ніколи не слід відповідати різкістю на різкість, грубістю на грубість. Спокійна, тверда і доброзичлива манера спілкування – кращий засіб усунення негативної реакції і створення нормальної атмосфери для бесіди.

Якщо на зауваження громадянин реагує збуджено, необхідно дати йому час заспокоїтись, а потім переконати, що у своїх діях службовець керується інтересами держави.

Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і пояснюючи, як себе поводити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Адже професія службовця вимагає не тільки високої професійної майстерності, але й культури поведінки.