Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Предмет регулювання

Цей Кодекс встановлює основні вимоги до поведінки працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань встановлюються стандарти та норми поведінки і етики державних службовців з урахуванням особливостей роботи в цих органах.

Дія цього Кодексу поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” та іншим законам України, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Стаття 2. Визначення основних термінів

У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади у державних органах та їх апараті щодо практично виконання завдання і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів;

посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень;

посадові особи - керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій;

зацікавлена особа – фізична та/або юридична особа, яка пов’язана взаємовідносинами з установою, де працює державний службовець;

неналежна винагорода - подарунки, кошти, послуги, оплата поїздок, розваг, відпочинку, інші винагороди майнового або немайнового характеру за виконання державним службовцем своїх посадових обов'язків, не передбачені чинним законодавством України з питань державної служби;

конфлікт інтересів – ситуація, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його сім’ї, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язків.

Стаття 3. Завдання Кодексу поведінки державних службовців України

Цей Кодекс здійснює регулювання поведінки державних службовців з метою:

забезпечення довіри суспільства та громадян до державної служби;

підвищення авторитету державної служби та репутації державних службовців;

забезпечення ефективного здійснення завдань і функцій державних органів;

профілактики корупції у державних органах;

розширення можливостей впливу громадськості на оцінку і якість діяльності державних органів;

інформування фізичних та юридичних осіб про поведінку, яку вони вправі очікувати від державних службовців.

Стаття 4. Основні принципи поведінки державних службовців України

Поведінка державних службовців України ґрунтується на таких основних принципах:

служіння народу України;

демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

пріоритету прав людини і громадянина;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

персональної відповідальності за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни;

політичної неупередженості;

відкритості, гласності та контрольованості;

дотримання прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.