Етичні засади діяльності державних службовців України

1. Вимоги нормативних документів до етики державних службовців

2. Принципи моралі державних службовців

3. Сутність та особливості професійної діяльності державного службовця

4. Етичні кодекси державних службовців, кодекси поведінки

Моральні вимоги до державних службовців встановлені в багатьох нормативно-правових актах, зокрема Конституції України, Законах України „Про державну службу” та "Про боротьбу з корупцією" тощо.

Аналіз Закону України "Про державну службу" показує, що в ньому подано саме таке - нове ціннісно-функціональне розуміння професії державного службовця. Законом закріплено місце цієї професії в суспільному поділі праці (ст.1), визначено базові принципи державної служби, провідну роль серед яких відіграє служіння народу України. Цим закон проголосив публічність державної служби, її соціально-моральну спрямованість, засвідчивши про переорієнтацію державних службовців з інтересів держави чи окремої особи на інтереси громадянина і суспільства.

Відповідь на запитання про умови ефективного служіння дають такі принципи державної служби, сформульовані в ст.3: пріоритет прав і свобод людини й громадянина, демократизм, законність, гуманізм, соціальна справедливість, а також морально-професійні принципи: професіоналізм, компетентність, чесність, відданість справі, ініціативність, персональна відповідальність. З'ясуємо значення цих положень для професійної етики державних службовців.

Функціональне призначення професії державного службовця полягає в практичному виконанні завдань держави в межах службових повноважень, які визначаються посадою. Ця діяльність має організаційно-розпорядчий та консультативно-дорадчий характер (ст.2). Законодавче визначення професійної діяльності державного службовця вказує на низку її особливостей. По-перше, згідно із законом державна служба являє собою інститут, який реалізує місію держави в суспільстві, отже виступає "лідируючою силою" суспільного розвитку . Подруге, її мета і завдання характеризують сутність самої держави - демократична, соціальна, правова. По-третє, - провідна роль державної служби в суспільстві реалізується через її здатність стати "каналом" зв'язку лдержави з громадянином і суспільством та, виконуючи державні функції, служити народові України, його потребам та інтересам (ст.3).

Моральна місія професії державного службовця відображена в Присязі державних службовців: "вірно служити народові України,охороняти права, свободи і законні інтереси громадян" (ст.17), а етична характеристика професії - в статті "Етика поведінки державного службовця". У ній сформульовано такі вимоги: сумлінно виконувати службові обов'язки, поважати гідність споживачів державних послуг і партнерів по діяльності, дотримуватися норм культури спілкування, а також не допускати аморальних вчинків, які б зашкодили репутації державного службовця. Як бачимо, акцент у статті зроблено на культурі спілкування, що зумовило звужене трактування та неадекватне ставлення до проблеми етики державного службовця в сучасному суспільно-політичному житті.

Професійні етичні цінності містяться також у статтях закону, в яких визначаються права й обов'язки державних службовців (статті 10, 11). Вони представлені як загальні орієнтири і критерії поведінки державних службовців і сформульовані в позитивному (дозволено, має право) та негативному значенні (заборонено, не має права). Тому можна вважати, що в цілому в законі втілена ідея моральної демократичної державної служби незалежної держави. З'ясуємо, який зміст вкладається в поняття етики державних службовців згідно з цим документом.

Базові етичні принципи (законності, гуманізму, справедливості), які

виступають імперативами державної служби, - це первинні норми, які є

своєрідними критеріями професійної діяльності в цілому, а також призмою,

крізь яку оцінюється решта принципів і норм (вторинні).

Визначальним принципом державної служби України як суспільного інституту, що характеризує її моральну спрямованість, є пріоритет прав і свобод людини й громадянина перед державою. Згаданий принцип є найважливішою ознакою демократичної держави. Він свідчить про принципову переорієнтацію держави на служіння людині, громадянину.

У ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначені основні вимоги етики поведінка державного службовця:

сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримувати високої культури спілкування;

не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби або негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Але максимально деталізовані і конкретні норми містить Наказ Головдержслужби „Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця” № 58 від 23.10.2000 р., який містить наступні положення:

Державна служба України ґрунтується на принципах служіння Українському народу та Українській державі; демократизму, гуманізму і соціальної справедливості; верховенства права, що забезпечує пріоритет прав і свобод людини і громадянина; професіоналізму, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни; політичної неупередженості; відкритості, гласності та контрольованості.

Суспільне призначення державної служби полягає в забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень.

Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією і законами України.

Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім'ям та статусом.

Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в поза робочий час, щоб не підривати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків.

Державний службовець, як і інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати з цих питань конфіденційність інформації, якщо інше не встановлено законами України.

Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості.

Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи.

Державний службовець має виконувати свої посадові обов'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян.

Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби.

Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях або іншим чином поводитися таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця.

Державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців.

При виконанні своїх повноважень державний службовець має забезпечувати, щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувались раціонально, ефективно та економно.

Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі повідомити про це керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України "Про інформацію" та "Про державну таємницю", у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій. У той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.

Державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.

Конфлікт інтересів на державній службі виникає внаслідок існування можливостей для зловживання владою. Розпорядження владою та участь в управлінні надають державним службовцям можливості управляти значними матеріальними та людськими ресурсами, вони мають широкий доступ до інформації, можуть кардинально впливати на долю конкретної людини, тобто в державному управлінні потенційно існують умови для виникнення конфлікту інтересів.

Для того, щоб уникнути виникнення або поглиблення конфлікту інтересів на державному рівні, необхідно впровадити такі основні елементи реалізації стратегії:

чітке і реалістичне роз'яснення відносин, що можуть призводити до ситуації конфлікту інтересів;

надання необхідної інформації інститутам державної влади щодо можливості виникнення ситуації конфлікту інтересів;

розробка методик для визначення складу порушення, пов'язаного з конфліктом інтересів, і відповідних заходів впливу за невиконання цих методик;

забезпечення поінформованості інститутів державної влади щодо вимог, що стоять перед ними стосовно виявлення і декларування ситуацій, пов'язаних із конфліктом інтересів;

створення механізмів поточного контролю для виявлення порушень політики й урахування переваг, які можуть отримати державні інститути від ситуації конфлікту інтересів тощо.

У 2003 р Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Конвенція СОН проти корупції, де вимоги щодо запобігання конфлікту інтересів встановлюються не лише до державних управлінців, а й до держав. Згідно з Конвенцією кожна держава, що входить до складу ООН, має прагнути відповідно до принципів свого внутрішнього законодавства створювати, підтримувати та укріплювати такі системи, які сприяють прозорості та запобігають виникненню колізії інтересів.

Державний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законами України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією", уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня.

Державний службовець відповідно до Законів України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією" не має права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, що провадять підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів; вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов'язків; сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює; надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Державний службовець зобов'язаний утримуватися від виконання іншої дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.

2. Принципи моралі державних службовців

Державна служба як вид професійної діяльності в Україні узаконена відносно недавно (1993р.). Закон України "Про державну службу" так визначає зміст державної служби: "Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження".

Специфіка професійної діяльності державних службовців полягає в тому, що вона є різновидом управлінської діяльності, яка здійснюється в рамках держави як правового інституту суспільства. Головна риса моральної держави, полягає в тому, що вона діє справедливо. Держава служить усьому суспільству, тому вона повинна поводитися зі своїми громадянами як із рівними перед законом, забезпечувати умови, в яких вони можуть безпечно взаємодіяти, не допускати завдання шкоди однією особою (групою) іншій особі чи групі осіб. Отже, справедливість є визначальною нормою державної служби і морально-професійною рисою державних службовців. Моральне призначення державного службовця як суб'єкта державної управлінської діяльності полягає у забезпеченні на основі закону рівних можливостей і умов для реалізації потреб і інтересів кожного громадянина, загальних інтересів суспільства як цілісної спільноти громадян, а також недопущення завдання їм шкоди з боку інших осіб (груп) чи з боку держави. Якщо закони завдають шкоди чи порушують норму справедливості до будь-якого громадянина, вони не можуть бути морально виправданими. Специфіка професійної діяльності державного службовця полягає в наявності реальних суперечностей між його громадянськими правами і професійними обов'язками. Моральне самопочуття державного службовця залежить від вирішення таких проблем, як: гармонізація інтересів суспільства, держави і його власних (так званий „конфлікт інтересів"); політична неупередженість, конфіденційність, право на приватне життя та низки інших інших, пов'язаних із обмеженням громадянських прав.

Моральний вимір професійної діяльності державного службовця обумовлює назва професії - "державна служба", "державний службовець" і законодавчо закріплений базовий принцип "служіння". Він визначає обов'язок і право служити іншим та виступає своєрідною формою визнання суспільною громадою значущості цієї професії та її носіїв.

Основним принципом моралі державних службовців є принцип гуманізму. Це є принцип моралі, який визначає людину основною цінністю, а її інтереси – пріоритетними. Гуманізм, як принцип моралі, заснований на визнанні гідності кожної людини незалежно від національних, політичних, релігійних, вікових, статевих чи соціальних особливостей. Право гідності дається людині від народження. Те, що сьогодні багато людей не можуть реалізувати своє конституційне право на працю, якісну освіту принижує їх гідність. Ця обставина вимагає від державних службовців більш активної і наступальної позиції на ринку праці в ситуаціях захисту прав громадян закріплених Конституцією.

З принципу гуманізму логічно витікає принцип справедливості. Ще в VI ст. до н.е. Аристотель визначив поняття справедливості як вищої суспільної чесноти. Скільки існує людство, стільки існує проблема справедливості. Саме справедливість є регулятором взаємин у суспільстві, і порушення цього принципу робить суспільство як соціальну систему уразливою і нестабільною. Ми ж є свідками порушення цього принципу на всіх рівнях і в усіх сферах суспільної ієрархії.

Одним з визначальних моральних принципів діяльності державної служби є принцип альтруїзму. Це є здатність до самопожертви заради іншого, безкорисна турбота про іншого. З одного боку, це є принцип життєвої орієнтації особистості, а з іншого – вимога професійної діяльності державного службовця. Альтруїзм полярний егоїзму, який перш за все спрямований на турботу про себе, про задоволення своїх потреб та інтересів навіть ціною порушення інтересів і потреб інших. Між альтруїзмом і егоїзмом в діяльності державного службовця є певна шкала прояву і того, і іншого. В цих проміжних показниках лежить прояв особистісної моралі кожного: у одного більш альтруїстична спрямованість, у іншого більш егоїстична, але державна служба за своєю суттю має бути альтруїстичною.

Толерантність. Це терпимість до іншого, інших почуттів, цінностей, поведінки. Цей принцип зорієнтований на визнання індивідуальності, неповторності кожної людини, її права на свої політичні погляди, релігійні переконання, професійні уподобання тощо. Відсутність толерантності приводить до зростання нетерпимості у відносинах між людьми, що, в свою чергу, породжує соціальну напругу, конфлікт. Політичні події останнього часу підсилюють значення принципу толерантності в діяльності державних службовців.

Особлива роль в моральному регулюванні поведінки державного службовця відведена принципу патріотизму. Патріотизм походить від грецького слова patris, що в перекладі означає батьківщина. Принцип патріотизму це є любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, своїй країні. Природно, що державний службовець своїм статусом зобов’язаний служити інтересам свого народу і своєї країни, своєю діяльністю і поведінкою стверджувати віру в краще майбутнє.

В контексті розгляду основних моральних принципів діяльності державної служби окремо слід виділити принцип відповідальності. Він дуже тісно пов’язаний з проблемою свободи. В умовах демократичних змін, що відбуваються в суспільстві, розуміння свободи інколи нівелює розуміння відповідальності. З точки зору моралі свобода – це є усвідомлення відповідальності. До цього усвідомлення свободи треба дійти. Між свободою і відповідальністю існує пряма залежність: чим більше свободи, тим більше відповідальності – відповідальності перед самим собою, відповідальності перед іншими, відповідальності перед суспільством. В практиці державної служби найчастіше використовується друге значення відповідальності - відповідальність перед іншими. Бути відповідальним, завжди думати про наслідки своїх дій, чи не будуть вони чимось поганим для інших.

Державна служба відноситься до тих професій, де мораль складає не лише умови успішної професійної діяльності, а і є її внутрішнім компонентом. Вона за своєю суттю є моральною, оскільки дає можливість втручатись в долю людини, її внутрішній (духовний) світ. Саме це вимагає підвищеної відповідальності державних службовців за свої дії і поведінку. Саме ця обставина зумовлює стійкий соціальний запит на наявність високих моральних якостей у людей, які йдуть працювати в державну службу. Адже головне завдання моралі полягає в тому, щоб забезпечити гармонію бачення особистого і суспільного блага. Ця гармонія як раз і досягається з допомогою системи моральних принципів, норм та ідеалів, які регламентують і регулюють поведінку людей.