18.Гносеологічні та спеціально-юридичні фактори розвитку юридичних терміносистем.

19.Склад терміносистем юриспруденції. Співвідношення власне українських, запозичених, калькованих термінів у

терміносистемах юриспруденції.

20.Поняття та ознаки тексту

Текст (від лат. textus — «тканина, сплетіння, з'єднання») виникає й існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.

Б.Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення, що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми , що формує і виражає цей зміст.

Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):

• цілісність;

• зв'язність;

• структурна організованість;

• завершеність.

Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні

Таким чином, основними ознаками тексту є :

1) Членимість. Текст складається з декількох речень, являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням . Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.

2) Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто , речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.

3) Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально — за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучеиків і т.п.

Будь-який текст умовно можна поділити три логічні частини:

• зачин (початок розповіді);

• основна частина (розгортання думки чи подій у тексті);

• висновок (кінець розповіді).

21.Поняття та види функціональних стилів української мови

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Кожний стиль має:

• сферу поширення і вживання (коло мовців);

• функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

• характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

• система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.\

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.