3. Визначте причини та головні етапи розпаду Київської Русі на уділи.

Після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. почалися чвари між його синами – Ізяславом, Святославом та Всеволодом, кожен з яких вважав себе претендентом на першу роль у державі. Прийнята у 1072 р. «Правда Ярославичів» не допомогла відновити колишню єдність братів. Але кінцевий розпад Київської Русі розпочався тільки після смерті Мстислава в 1132 р. Замість Київської Русі існували окремі князівства: Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Київське та ін. Причини:

1. велика територія держави при відсутності тісних економіч. зв’язків за умов панування натурального господарства і неоднорідності населення;

2. зростання великого феодального землеволодіння;

3. відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади;

4. розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню між князівських взаємин;

5. зміна торговельної кон’юнктури – Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а К.Р. залишилася поза світовими торгівельними шляхами;

6. посилення експансії степових кочових племен (печенігів, половців та ін.)

1 етап. Тридцять п’ять років (1146-1181) проходять в постійних змінах князів та майже безперервних війнах за Київ, дуже негативно вплинувших на

добробут міста та землі, тим паче, що деякі претенденти (із династій

чернігівської та суздальської) запрошували у союзники половецьких ханів у

своїх походах на Київ, і ці напади половців розорювали землю. Декілька

разів Київ зазнає більш або менш сильних погромів.

2 етап. У першій половині ХІІІ в. Київ повністю відходить на другий план. Найсильніші і більш далекоглядні князі вже нехтують ним як позицією

безнадійною і створюють нові політичні центри. Боротьба за Київ йде далі,

але борються за нього тільки менш значні князі.

3 етап. Остаточний удар наносять монголо-татари 91237-1241 рр.) У 1240 р. вони зруйнували Київ. Користуючись загальною панікою, зробленою татарами, населення і особливо міські общини починають розбивати рамки князівсько-дружинного ладу. Земля, розкладаючись на окремі общини, що керуються своїми дрібними князями або радою старців, поверталася до старого стану суспільної роздробленості, що передувала утворенню централізованої Київської держави.

4. Чим галицьке боярство відрізнялося від волинського у взаєминах із князем у хi-хii ст.?

Галицьке боярство було більш вільним, ніж волинське, мало більший вплив на державні справи. Мстислав Ізяславович, ставши у 1154 р. волинським князем, підкорив своїй владі бояр. Бояри Волинського князівства на відміну від галицьких були залежні від князя.

Більшість із них прийшли в ці землі у складі дружин своїх князів, що часто призначалися чи знімалися за волею Києва, який завдяки незначній віддаленості справляв більший політичний вплив на це князівство, ніж на Галицьке. Бояри ці отримували земельні володіння за службу князеві. Волинська знать залежала від княжої щедрості й тому виявляла йому відносно більшу відданість і підтримку.

Бояри Галичини займалися торгівлею, а князь через свій статут не міг цього робити. Тому князь часто брав в борг у бояр кошти, забуваючи їх повернути. Тому влада по суті знаходилася у руках великого боярства. Незважаючи на систему васальної залежності, за якою складалися взаємини князівського дому, кожне князівське володіння політично було значною мірою самостійним. Кожен боярин мав своє військове ополчення, а оскільки полки галицьких бояр часто були більш вільнодумними, ніж князівські, то вони у випадку розбіжностей могли сперечатися з князем шляхом військової сили. Верховна судова влада князів при суперечці з боярами переходила до боярської верхівки.

Бояри здійснювали владу за допомогою ради, до якої входили найбільші

землевласники, єпископи та особи, котрі обіймали вищі державні посади. Склад, права, компетенція ради не були точно визначені. Боярська рада скликалася, як правило, за ініціативою самого боярства. Князь не мав права скликати раду за власним бажанням, не міг видавати жодного державного акту без згоди боярської влади. Рада, не будучі

формально вищим органом влади, фактично управляла державою. Їй фактично підпорядковувався весь державний апарат управління.

Інколи, у випадку надзвичайних обставин, князі з метою

зміцнення влади скликали віче. Таким чином, з одного боку бояри не давали князю одноосібно керувати, а з другого, бояри ставали перешкодою до зміцнення держави, бо кожний боярин, приймаючи важливе для держави рішення, враховував, перш за все, свої інтереси, що могло викликати неможливість правильно визначити подальшу політику держави.