
- •1.1. Загальна класифікація основних властивостей будівельних матеріалів.
- •1.1.1. Будівельні матеріали та їх властивості.
- •1.1.2. Класифікація основних властивостей будівельних матеріалів.
- •1.2. Структурно-фізичні властивості.
- •1.3. Гідрофізичні властивості.
- •1.4. Теплофізичні та фізико-механічні властивості будівельних матеріалів.
- •1.6. Фізико - механічні властивості.
- •1.7. Деформативні властивості.
- •1.8. Фізико-хімічні, хімічні, технологічні, спеціальні та експлуатаційні властивості будівельних матеріалів.
- •1.8.1. Фізико-хімічні властивості.
- •1.8.2. Хімічні властивості.
- •1.8.3. Технологічні властивості.
- •1.8.4. Спеціальні властивості будівельних матеріалів.
- •1.8.5. Акустичні властивості.
- •1.8.6. Експлуатаційні властивості.
1.4. Теплофізичні та фізико-механічні властивості будівельних матеріалів.
Теплопровідність - це здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої при наявності різниці температур на цих поверхнях. Така здатність характеризується коефіцієнтом теплопровідності , Вт/(мК0):
(
17 )
де q - поверхнева густина теплового потоку, Вт/м2; - товщина матеріалу, м ; Т - різниця температур на ділянці завтовшки , К0; Q - кількість теплоти, Дж; F - площа перерізу, м2; - тривалість проходження теплового потоку.
З
усіх природних і штучних речовин повітря
має найменшу теплопровідність
Значення залежить від ступеня пористості й характеру пор, структури, вологості, температури, а також від виду матеріалу. Найбільше на теплопровідність впливає пористість.
Будівельні матеріали з дрібними та закритими порами менше теплопровідні, тоді як матеріали з великими та сполученими порами характеризуються вищим (виникає рух повітря, конвекція).
Для орієнтовного визначення теплопровідності для матеріалів мінерального походження існує емпірична формула В.П.Некрасова:
,
( 18 )
де d - відносна густина.
З теплопровідністю пов’язаний термічний опір Rб:
Rb = ( 19 )
де
Rб
- термічний опір одношарової огороджувальної
конструкції,
- товщина стінового матеріалу, м.
Від значення термічного опору залежить товщина зовнішніх стін і витрата палива на опалення будівель.
Для граніту = 2,8…3,0 Вт/м·К0 , важкого бетону - 1,1...1,5; цегли керамічної - 0,7...0,8.
Теплоємність
- це здатність матеріалу під час нагрівання
поглинати теплоту. Вона характеризується
питомою
теплоємністю,
тобто кількістю теплоти, необхідної
для нагрівання одиниці маси на 1о,
,
( 20 )
де Q - кількість теплоти, необхідної для нагрівання матеріалу, Дж; т - маса матеріалу, кг; t2 і t1 - відповідно кінцева й початкова температури нагрівання, К0.
Для
житлових і опалювальних будівель
вибирають матеріали з невеликим
коефіцієнтом теплопровідності, але з
вищою питомою теплоємкістю С.
Наприклад, питома теплоємність кам’яних
природних і штучних матеріалів становить
0,76...0,92
,
сухої деревини 2,7...3,0. Тому дерев’яні
стіни акумулюють більше теплоти, ніж
кам’яні,
а згодом можуть віддавати її всередину
приміщення.
Теплостійкість - це здатність матеріалу витримувати нагрівання до певної температури (нижчої за температуру плавлення) без переходу в пластичний стан. Так, наприклад, бітуми розм’якшуються при t = 45...90 С0 скло - 750...900 С0.
Важливо знати значення теплостійкості для того, щоб визначити температурні режими експлуатації будівельних матеріалів.
Термічна стійкість - це здатність матеріалу витримувати поперемінне нагрівання й охолодження (певний цикл) без руйнування.
Термічна стійкість залежить від ступеня однорідності матеріалу, його природи й значення температурного коефіцієнта розширення, причому чим останній менший, тим вища термічна стійкість матеріалу.
Термічно стійкі матеріали - шамот, базальт, клінкер; термічно нестійкі - кварц, граніт, скло.
Вогнестійкість - це здатність матеріалу витримувати дію високих температур або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись. За ступенем вогнестійкості будівельні матеріали поділяють на три групи:
- неспалимі – це матеріали, які під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють і не обвуглюються (мінеральні вати);
- важкоспалимі – це матеріали, які під дією вогню або високих температур злегка займаються, тліють та обвуглюються, а коли віддаляється джерело вогню, ці процеси припиняються (асфальтобетон);
- спалимі - це матеріали, які під дією вогню або високої температури займаються або тліють. Ці явища тривають і тоді, коли усунуто джерело вогню (деревина).
Границя вогнестійкості характеризується проміжком часу від початку займання до виникнення в конструкції граничного стану (несуча здатність, поява тріщин).
Вогнетривкість - це здатність матеріалу витримувати тривалу дію високих температур, не деформуючись і не розплавляючись. Використовуються при спорудженні печей, труб, котельних.
Залежно від максимальної температури експлуатації ці матеріали поділяють на:
- вогнетривкі, що витримують t 1580 С0 (шамот);
- тугоплавкі, що працюють в інтервалі t = 1350 - 1580 С0 ;
- легкоплавкі, із вогнетривкістю менш як 1350 С0 (цегла керамічна).
Жаростійкість - це здатність матеріалу витримувати тривале нагрівання до температури 1000 С0 без втрати або з частковою втратою міцності. До жаростійких матеріалів належать цегла, жаростійкий бетон, сталь.