2. ”Невидима рука” а. Сміт

Але А. Сміт анітрохи не повторює меркантилістів. У його книзі суть "невидимої руки" полягає у пропаганді таких суспільних прав і умов, за яких завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і приведе до гармонії власну і колективну волю з максимально можливою користю для всіх і кожного. "Кожен індивід намагається використати свій капітал так, щоб він приніс найбільший прибуток. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні інтереси і не знає, наскільки він їх забезпечує. Він опікується лише своїм власним добром, дбає лише про власну користь. І в цьому ним керує невидима рука аби досягти мети, яка не є частиною його намірів. Дбаючи про свої власні інтереси, він часто забезпечує інтереси суспільства ефективніше, ніж коли він має намір забезпечити їх насправді", — зазначає А. Сміт.Іншими словами, "невидима рука" незалежно від волі і намірів індивіда — "економічної людини" — направляє її і всіх людей до найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, ніби тим самим виправдовуючи прагнення людини-егоїста ставити власний інтерес вище суспільного. Таким чином, смітовська "невидима рука" припускає таке співвідношення між "економічною людиною" і суспільством, тобто "видимою рукою" державного управління, коли остання, не протидіючи об?єктивним законам економіки, перестає обмежувати експорт й імпорт і виступати штучною перешкодою "звичайному ринковому порядку".

3. За Мальтусом, «треті особи» в процесі відтворення це 1. Продуктивна частина суспільства (промисловці, фермери). 2. Непродуктивна частина суспільства (лендлорди, духівництво, урядовці). 3. Дрібні виробники.

4. Представники неоліберального напряму Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них ві¬домішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрей-бурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

5. Основні положення класичної школи політекономіїКласична політична економія — один із наукових на¬прямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст. Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошовим обігом набуває поширення у сфері виробництва в цілому. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфактури, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнен¬ня нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підпри¬ємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична економія.На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослідження обрали сферу виробництва.Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом сусп-го багатства є все суспільне вир-во (праця). Визначили гроші як товар, що має трудове походження. Розрізнили дві сторони ціни – ринкова ціна і вартість товару, дві сторони товару – вартість і споживчу вартість Заклали основи трудової теорії вартості. Дослідили механізм відтворення сусп-го капіталу. Виступали за обмеження втручання держави в ек-ку, за свободу торгівлі.Основним об’єктом їх дослідження було виробництво, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою відображення багатьох ек.процесів.

7. Поява середньовічних міст була зумовлена:

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.

Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки.

На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIII ст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадянам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними містами".

У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання — цехи. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом.