16. Галицькоbволинське князівство

В ХII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІV СТОЛІТЬ

І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Галицьке та Волинське князівства до 1199 р. існували окремо. Виник_

ненню та піднесенню Галицько_Волинської держави сприяло:

_ вдале географічне розташування (віддаленість від Києва послаблювала

вплив центральної влади; родючі землі давали можливість розвиватися

землеробству та скотарству; існування багатих родовищ солі, розгалужена

система рік стимулювали внутрішню та зовнішню торгівлю як із Західною

Європою, так і з Візантією);

_ необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку

Польщі та Угорщини;

_ енергійна об’єднуюча політика князів Романа Мстиславича (1199_

1205 Рр.) та Данила Романовича Галицького (1238_1264 рр.).

Державний розвиток Галицько_Волинського князівства відбувався в

кілька етапів:

1. Утворення єдиного князівства (1199_1205 рр.).

Створення об’єднаної Галицько_Волинської держави пов’язують з ім’ям

князя Романа Мстиславича (1168_1170 рр. – князь новгородський, 1170_

1199 Рр.– волинський). Сміливий воїн, талановитий політик, жорсткий

володар, князь здійснював активну зовнішню політику. Походи проти

половців та Литви помітно підняли його авторитет та посилили вплив на

Русі. В 1202 р. він заволодів Києвом і став великим князем. Літописець

назвав його «царем на Русі», «самодержцем всія Русі». Князь Роман загинув

у сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на

Віслі. Його вдова з двома малолітніми синами втекла до родичів чоловіка

у Польщу.

2. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205_1238 рр.).

Після смерті Романа його синів – Данила та Василька – відсунуто від

влади, за яку сперечаються різні боярські угруповання.

Характерні риси цього періоду:

_ прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушен_

ня норм феодального права – оголошення князем боярина Володислава

Кормильчича (1213_1214 рр.) – людини, що не належала до династії

Рюриковичів;

_ безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель

сусідніх держав – Угорщини та Польщі, наслідком якого було проголошен_

ня «королем Галичини та Володимирії» п’ятирічного угорського короле_

вича Калмана, одруженого з дворічною польською княжною Соломеєю;

_ наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе у

1223 Р. На березі річки Калки (галицькі та волинські формування входили

до половецько_руської коаліції);

77

_ боротьба за відновлення державної єдності з боку Данила Галицького.

У 1221 р. він утверджується на Волині, у 1237_1238 рр. – повертає собі

Галич та частину Галичини.

3. Об’єднання та піднесення Галицько_Волинського князівства, бороть_

ба із татаро_монгольським ярмом (1238_1264 рр.).

У 1238 р. Данило Галицький розгромив тевтонських лицарів Добжинсь_

кого ордену, які захопили місто Дорогочин. Незадовго до зруйнування

Києва Батиєм Данило укріпився там й доручив управління воєводі Дмитру,

який і очолив оборону міста. Відчуваючи постійну загрозу, Данило Рома_

нович споруджує низку міст_замків – Данилів, Кременець, Угровеськ

тощо, куди запрошує ремісників та воїнів. Столицею князівства став Холм.

У період монгольської навали Данило перебував в Угорщині та Польщі,

де намагався схилити керівництво цих держав до антимонголь_ського

союзу. Повернувшись до рідної землі, Данило змушений боротися не

тільки з наслідками татаро_монгольської навали, а й з черговим свавіллям

бояр, які запросили на престол чернігівського княжича Ростислава. Тільки

у 1245 р., одержавши у битві під Ярославом перемогу над військами

Ростислава, Данило відновлює єдність Галицько_Волинської держави. У

цьому ж році князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб отримати ярлик

на управління своїми землями. Формально визнавши залежність від хана,

Данило намагався виграти час для вирішального удару по золотоординцях.

Активно укріплюються старі міста, зводяться нові фортеці, проведено

реорганізацію війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту. У