23. Компетенція глави держави

Узагальнені повноваження глави держави можна розділити на наступні групи питань.

1. Представництво держави в сер країни – тільки глава держави представляє її вцілому (координує діяльність інших органів влади; Виступ гарантом суверенітету і тер. цілісності країни;У деяких федер. країнах, як напр., в Росії виступає арбітром у разі виникнення конфліктів між суб’єктами федерації)

2. Повноваження у зовнішньополітичних відносинах (Право вести міжнародні договори;Право підписувати міжнародні угоди;У деяких країнах право ратифікувати міжнародні угоди(одноособове, за дорученням парламенту, за згодою парл-ту);Право приймати вірчі або відзивні грамоти дипломатич. представників ін. держав;Право призначати дипломатичних представників своєї держави в ін країнах)).

3. Відносини з парламентом (Право скликати парламент на сесії;Право проголошувати парламентські вибори;Право законодавчої ініціативи;Право суспенсивного вето;Право промульгації з-нів прийнятих парл-м. Промульгація – глава держави засвідчує, що з-н відповідає к-ції, що з-н прийнятий без порушення процедури, власне підписання закону і надання вказівки про його опублікування і виконання.)

4. Повноваження глави держави як головнокомандуючого (Право визначати командний склад збройних сил;Право присвоювати найвищі військові знання;Право приймати рішення про використання збройних сил за межами держави одноособово або за згодою парламенту.При главі держави часто утворюється РНБО)

5. Право утворювати ін держ орг. і призначати їх керівників

6. Право присвоювати вищі спеціальні звання

7. Право на проголошення надзвичайних ситуацій

8. Право на призначення референдуму

9. Повноваження у сфері правового статусу особи(Глава держави виступає як гарант конституційних прав і свобод; Вирішення питань пов’язаних із громадянством;Державні нагороди і почесні звання;Право помилування;Право на чергові і позачергові звернення до парламенту і народу).

24. Парламент і парламентаризм. Поняття, внутрішня структура і організація роботи парламентів.

Парламент – це найвищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найбільш важливі суспільні відносини, головним чином шляхом прийняття законів і який здійснює контроль за органами виконавчої влади та вищими посадовими особами. Парламентаризм-система взаємодії держави та сус-ва для якої хар-на або провідна або дуже важлива роль парламенту в здійсненні державно-владних ф-цій. (Гол. Юр. Ознака- контроль парл-ту за д-тю уряду, а форми контролю залежать від форми правління. Парламент може існувати без парламентаризму, напр. тоналіт країни,а парлам-ризм ні. ). Структура парламентів та організація роботи: найбільш поширеними назвами нижньої палати парламенту є назва палата представників або палата депутатів, а найбільш поширена назва верхньої палати це сенат. Усі парламенти працюють сесійно, сесія - відрізок часу коли парламенти мають змогу приймати офіційні рішення. Існує два підходи стосовно того як призначаються сесії: можуть бути дві сесії чергові за принципом весна-осінь, може бути 1 сесія - 7-8 місяців. Позачергові сесії - правом скликати позачергову сесію володіє глава держави ,парламенту, або особа кількість депутатів. Усі офіційні ріш. прийм. на пленарних засіданнях(відкриті); закриті-проводяться за ріш. певної кількості депутатів (розг. пит. пов’язані з держ. безпекою, або важливі міжнародні питання.). Внутрішня структура парламентів: Керівні органи парламенту можуть бути індивідуальними або колективними, індивідуальний це голова парламенту чи Спікер, колегіальні органи це президії парламентів. Керівні орг. - глава парламенту, його заступники, керівники фракцій, керівники комітетів, секретарі, квестори.(Квестор – це особа яка підтримує порядок у приміщеннях парламенту, а також здійснює підрахунок голосів при відкритому голосуванні. Батоги – це особи, які забезпечують явку депутатів від фракції, коли відбувається голосування з важливого для фракції питання.)

Депутатські фракції - об’єднання депутатів за принципом належності до певної партії або блоку; у небагатьох парламентах дозволяється формування деп. груп за іншими критеріями, наприклад тер. Належності (Фракція має керівництво і приміщення.) Найважливішим елементом внутрішньої структури парламентів вважаються комітети або комісії. Головний принцип формування комітетів це пропорційне представництво від фракцій. Структура комітетів співпадає із структурою міністерств в уряді, тобто кожен комітет керує певним міністерством. Комітети можуть бути постійними або тимчасовими, у двопалатних парламентах комітети утворюються в кожній із палат, але можуть створюватися і об’єднані комітети. Погоджувальні комітети утворюються на паритетних засадах, коли у двопалатному парламенті виникають розбіжності при розгляді певного законопроекту. Слідчі комітети або комісії утворюються для вивчення суспільно-значущих резонансних питань. Парламенти можуть утворювати органи які не входять до їх внутрішньої структури. Насамперед мова іде про омбудсменів і також це рахункові палати – органи парламентського контролю в фінансово-економічній сфері, допоміжні органи парламенту бувають трьох видів.:1 - Секретаріати, бібліотеки, господарська частина 2 - Консультанти – тобто експерти з певних галузей господарства або суспільного життя; 3 - Референти, помічники парламентарів.