12. Особливості російської революції 1905-1907 рр. Її відмінність від буржуазних революцій в країнах Заходу.

Розглядаючи друге питання лекції, спинимося насамперед на відмінностях російської буржуазної революції від буржуазних революцій у країнах Заходу.

Революція 1905—1907 рр. у Росії належить до запізнілих бур­жуазних революцій. Від англійської революції XVII ст. її відо­кремлювало понад 250 років, від Великої Французької революції — понад 150 років, а від європейських революцій 1848—1849 рр. — понад півстоліття.

На початку XX ст. в Росії виник новий тип революційного ру­ху, в якому переплелися три суспільні сили: робітничий рух, рух селянства за аграрну революцію і національно-визвольний рух народів національних окраїн.

Перша буржуазно-демократична революція в Росії розпочала­ся подіями 9 січня 1905 р., а в грудні 1905 р., під час збройного повстання в Москві, вона досягла кульмінації. Потім відбувався спад революції, який тривав до перевороту 3 червня 1907 р.

Революція в Росії відбувалась за умов гостріших класових суперечностей і на вищому рівні зрілості класових сил, ніж у країнах Заходу часів перших буржуазних революцій. За своїм об'єктивним змістом революція в Росії залишалася буржуаз­ною. Вона ставила завдання ліквідувати монархічний лад у ви­гляді самодержавства, залишки кріпосницько-феодальних від­носин (розв'язати принаймні аграрне питання) і встановити в країні демократичну республіку.! Але розстановка класових сил у нову епоху розвитку капіталізму була іншою, ніж у країнах Заходу.

У буржуазних революціях на Заході брали участь два полі­тичні табори: урядовий, що захищав старий лад, і демократич­ний, прогресивний, куди входила і буржуазія.

У Росії були не два, а три політичні табори: урядовий, буржу­азно-ліберальний і революційно-демократичний.

13. Охарактеризуйте стратегічні та тактичні настанова партій різних політичних таборів щодо революції 1905-1907 рр. В Росії

У Росії були не два, а три політичні табори: урядовий, буржу­азно-ліберальний і революційно-демократичний. Урядовий табір на чолі з царем спирався на поміщиків-кріпосників, духовенство, бюрократичний державний апарат. Він прагнув будь-якою ціною зберегти самодержавство, придушити революцію. В урядовому таборі були й «ліберальні бюрократи», які прагнули розширити і зміцнити соціальну базу монархії, домогтися союзу дворянства з верхівкою торгово-промислової буржуазії. До них (про що ми го­ворили раніше) належав і С. Ю. Вітте.

Загалом урядовий табір у період революції був ще досить силь­ним, маючи у своєму розпорядженні військово-поліційний апа­рат, засоби ідеологічного впливу на маси, підтримку міжнарод­ного фінансового капіталу.

Ліберально-буржуазний табір об'єднував торгово-промислову буржуазію, частину поміщиків та верхівку буржуазної інтеліген­ції. Вони намагалися стримати розвиток революції, підмінити її реформами, спрямованими на встановлення в країні конститу­ційної монархії.

Соціальною базою лібералів була не лише велика буржуазія, а й дрібнобуржуазні верстви населення.

Назрівання буржуазно-демократичної революції в Росії при­скорило політичне розмежування суспільства, утворення полі­тичних партії та вироблення ними відповідних програм. Дослід­ники вважають, що в період першої російської революції в країні існувало майже 50 політичних партій, які залишили свій слід в історії. Кожна з них захищала інтереси певних класів і політич­них сил.

Чорносотенці для збільшення своїх лав широко використову­вали соціальну демагогію, спекулювали на патріотичних почут­тях, розпалюючи націоналізм. Є документальні свідчення того, що в чорносотенні організації записували цілі села, «купували» членів цих організацій за винагороду та різні пільги.

Для вивчення історії кадетської партії, яка була створена в жовтні 1905 р. на установчому з'їзді в Москві, велике значення мають протоколи ЦК цієї партії, опубліковані на сторінках жур­налу «Вопросн истории» за 1990 р. Вони містять цінну наукову інформацію про всі три політичні табори, про діяльність основ­них політичних партій. Водночас протоколи ЦК дають можли­вість усвідомити досить складний процес гострої боротьби різних течій усередині кадетської партії.

Проте програма кадетів мала яскраво виражений характер за­хисту інтересів панівних класів, про що свідчать, зокрема, її соці­альні розділи. Положення програми, що стосувалися аграрних питань, не передбачали повної ліквідації земельної власності, а головне — безкоштовного передання селянам поміщицьких зе­мель. Багато прогресивних пропозицій щодо робітничого законо­давства в програмі мали різні застереження, які зводили їх нані­вець. Так, найважливіша вимога — 8-годинного робочого дня відкладалася на невизначений час. У практичній діяльності каде­тів легко простежуються розбіжності з їхніми програмними за­явами та обіцянками. Зокрема, вони проголошували свободу сло­ва, зборів тощо..

Однією з найчисельніших і найвпливовіших (особливо на селянські маси) партій у революційно-демократичному таборі була партія соціалістів-революціонерів (есерів). Есери вважали себе політичними спадкоємцями народників, проголошували об'єд­нання всіх трудящих, але головною своєю опорою вважали се­лянство. Вони приваблювали селян, головним чином, своєю аграрною програмою, яка передбачала конфіскацію поміщицької землі, перетворення її на загальнонародне надбання (а не на дер­жавну власність) і рівний поділ між усіма, хто хоче і може обро­бляти землю власною працею.

Проте партія есерів не була єдиною. Ліве її крило в 1906 р. ві­докремилось у самостійний «Союз соціалістів-революціонерів-максималістів»^ Вони висловлювалися за «соціалізацію» не лише землі, але й усіх заводів і фабрик. Праве крило, у якому переважали колишні ліберальні народники, обмежувалося вимогами відчуження поміщицьких земель за «помірну винагороду», а та­кож заміни самодержавства конституційною монархією^ У 1906 р. праві есери створили легальну Трудову народно-сбціалістич-ну партію (енеси), яка стала виразником інтересів заможного се­лянства.