11. Передумови та початок революції 1905-1907 рр. Її характер, рушійні сили та основні етапи.

Причини її корінилися в економічному і соціально-політичному устрої Росії. У своїй внутрішній політиці царизм не зміг задовольнити запитів практично жодної соціальної верстви. Після скасування кріпосного права І861 р. не було вирішене аграрно-селянське питання, були відсутні еле­ментарні демократичні свободи при поліцейсько-чиновничому свавіллі.

Навіть російські поміщики були незадоволень, оскільки, на їхню думку, влада-виявилася нездатною захистити ні себе, ні їх. Тому консервативно-монархічна частина населення виступала за створення політичних чи громад­ських організацій для боротьби з революціонерами і ліберальною опозицією.

Прискорило революцію значне погіршення матеріального становища широких мас. через економічну кризу 1900—1903 рр. та російсько-японську війну 1904—1905 рр.

Розв'язуючи війну з Японією, царський уряд сподівався запобігти рево­люції. "Щоб попередити революцію, нам потрібна маленька переможна війна", — говорив міністр внутрішніх справ. Внаслідок соціально-економіч­ної відсталості Росії, бездарності командування, а також непопулярності цієї війни у народі російські війська зазнали багатьох поразок. Зокрема, впала твердиня Росії на Далекому Сході — Порт-Артур.

Революційно-радикальні партії та організації мали на меті повалити самодержавство, встановити демократичну республіку, знищити поміщиць­ке землеволодіння і наділити селян землею, встановити 8-годинний робо­чий день, добитися рівності всіх народів, які населяли імперію.

Ліберально-опозиційні сили виступали за проведення політичних і еко­номічних реформ та встановлення конституційної монархії, обмеженої пар­ламентом.

У здійсненні цих основних завдань були заінтересовані широкі вер­стви населення: середня і дрібна буржуазія, робітники, селяни, солдати, мат­роси, службовці.

Історики виділяють три основні етапи революції.

Перший (9 січня — кінець вересня 1905 р.) —- початок і розвиток революції по висхідній лінії, розгортання її вглиб і вшир. Січнево-лютневі страйки і демонстрації в ряді промислових міст були не лише відповіддю на "Криваву неділю", а й пройшли під гаслом "Геть самодержавство!".

Весняно-літні виступи робітників у Москві, Одесі, Ризі, Баку, Варшаві, Лодзі та інших містах імперії стали поштовхом для руху демократичної інтелігенції, міської середньої та дрібної буржуазії і селян. Значною рево­люційною подією стало повстання матросів на панцернику "Князь По-тьомкін-Таврійський", що було підтримано матросами інших кораблів. Хви­ля революційних виступів охопила Прибалтику, Польщу, Україну, Білору­сію, Закавказзя.

Царизм змушений був піти на першу поступку: 6 серпня цар оголо­сив про створення Державної думи. Проте намагання створити законодав­чий орган зі значно обмеженими виборчими правами населення в умовах піднесення революції закінчилося провалом. Революційно-радикальні партії та організації закликали маси до бойкоту думи.

Другий етап (жовтень — грудень 1905 р.) характеризувався найвищим піднесенням революції. Загальний всеросійський жовтневий страйк (2 млн учасників) примусив царя видати Маніфест 17 жовтня "Про вдосконалення державного порядку" (запровадження ряду політичних свобод і заснування не законорадчої, а законодавчої думи на основі розши­рення виборчих прав). Обіцянки царя не спинили революції: відбулися виступи в армії та на флоті, серед яких найзначнішим було повстання в Севастополі під керівництвом лейтенанта Петра Шмідта. Робітництво, революційно паї троєні солдати, подекуди і селяни самочинно створювали Ради робітничих депутатів. '

Налякані розмахом революційного руху і сподінаючись на надання політичних свобод, ліберали створили політичні партії. У жон і мі сформу­валася Партія народної свободи (кадетів), що відображала інтереси міської буржуазії та інтелігенції, ставила за мету встановлений парламент­ського демократичного ладу у формі конституційної монархії, досягнення загального виборчого права, поступового запровадження 8-годинного робо­чого дня, права робітників на страйки і профспілки. У національному пи­танні кадети не пішли далі надання автономії Польщі та Фінляндії.

Інтереси великих промисловців, фінансової буржуазії та заможної інте­лігенції відображав "Союз 17 жовтня" (октябристи). Вони намага- \ лися встановити конституційну монархію з сильною виконавчою владою імператора і законодавчою думою, зберегти єдину і неподільну Росію без надання автономії народам імперії.

Інтелігенція, службовці створювали професійно-політичні спілки (учи­телів, адвокатів, статистів, службовців залізниць і пошти та ін.).

Консервативно-монархічні кола для боротьби проти революційних і демократичних сил організовували чорносотенні організації.

У грудні 1905 р. царизм придушив збройні виступи, а у розпал зброй­ного повстання у Москві було видано указ про зміну порядку виборів до нової Державної думи.

Третій етап революції (січень 1906 — червня 1907 р.) характеризу­вався спадом революції. Однак і тоді продовжувалися боротьба пролетаріату і селян, виступи в армії та на флоті, посилився національно-визвольний рух у Польщі, Фінляндії, Прибалтиці, Україні. Проте основним стало питання про вибори до Державної думи.

Розраховуючи на монархічну схильність селян та їхні думські ілюзії, для них було встановлено високу норму представництва у думі. -Для міських жителів встановлювався високий майновий ценз, щоб забезпечити на вибо­рах перевагу великої буржуазії. Радикальні партії бойкотували вибори. Тому ліберальні партії (кадети і октябристи) здобули в думі 51% депутатських місць, селяни — трудовики — 23, соціал-демократи — 4% місць.