88. Проблеми входження України до загальноєвропейських структур.

Див. у білетах з іс. У. 25.2

Одним із провідних напрямків зовнішньої політпики України є участь у загальноєвропейському процесі і, зокрема, в процесі європейської інтеграції.

З 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ — Гельсін- ський Заключний акт. Це стало свідченням ви­знання рівноправності України у творенні демок­ратичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ в Будапешті лідери чотирьох країн — України, США, Великої Британії та Росії — підписали Меморан­дум про гарантії безпеки України. У ньому три ядерні держави підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет і територіальну ціліс­ність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили щодо України. З 1 січня 1995 р. НБСЄ стала постійнодіючою організацією — ОБСЄ, важливим елементом загальноєвропейського дому.

9 листопада 1995 р. Україна — першою з країн СНД — офіційно всту­пила до Ради Європи (РЄ). Це надало їй можливість брати участь у виробленні спільної політики європейських держав щодо прав людини, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропей­ських вимог.

Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе певні зобов'язання, що стосують­ся насамперед приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ, в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, вико­нання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, набли­жає її до стандартів демократичного суспільства. Для контролю за виконан­ням взятих Україною зобов'язань запроваджено постійно діючий моніторинг стану справ щодо прав людини. За період з 1995 до 2004 р. Україна неодно­разово опинялась у ситуації, коли їй загрожувало виключення з РЄ за неви­конання зобов'язань. Така ситуація не найкращим чином впливала на імідж України та на її відносини з європейськими державами. Це також негативно відбивалося на євроінтеграційних прагненнях України. Важливе значення для європейської інтеграції України має співробітни­цтво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співро­бітництва з європейськими фінансовими організаціями, ставши, зокрема, членом Європейського банку реконструкції і розвитку, створеного для допо­моги країнам Східної Європи у подоланні комуністичного минулого.

89. Перші кроки державотворення в Україні. Трансформації її політичної системи

Проголошення Верховною Радою УРСР державного суверені­тету 16 липня 1990 р., а 24 серпня 1991 р. незалежності України поставило проблему державотворення у практичну площину.

В січні 1992 р. Верховна Рада затвердила синьо-жовтий прапор як Державний прапор України. Після гострих дебатів у лютому 1992 р. був затверджений тризуб як малий Державний герб і головний елемент майбутнього великого Дер­жавного герба України. Щодо Державного гімну, то відповідним Указом Президії Верховної Ради була затверджена музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Утвердження нової символіки мало велике значення, оскільки визначало стратегічний напрям державотворчого процесу.

На початку грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон про Збройні сили України, яким проголошувалося, що Україна як не­залежна держава створює власні Збройні сили у складі Військ на­земної оборони, Військ оборони повітряного простору і Військо­во-морських сил.

Важливе значення для розбудови Збройних сил України мало прийняття Верховною Радою в жовтні 1993 р. Воєнної доктрини, що визначила захист державного суверенітету і політичної неза­лежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів України як її стратегічне завдання в галузі оборони.

У цілому процес розбудови української армії мав керований і поступальний характер. Проте невизначеність державного статусу флоту на тривалий час стала одним із чинників напруження в українсько-російських взаєминах.

У листопаді 1991 р. Верховною Радою був прийнятий прийняла Закон «Про дер­жавний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу.

Серед важливих державотворчих документів помітне місце посідає Закон «Про громадянство України», відповідно до нього гро­мадянство надавалось усім, хто проживав на території республі­ки, хто не заперечував проти отримання громадянст­ва України і на момент набуття чинності закону не був громадянином інших держав. Подвійне громадянство законом не допус­калося.

Серед інших законів і постанов, ухвалених Верховною Радою пі­сля проголошення Акта про незалежність України, слід виділити постанову, згідно якої якою на території республіки за­проваджувався обіг купонів багаторазового використання.

Таким чином, практично з нуля, в умовах далеких від опти­мальних, було сформовано всі атрибути державності — від кор­донів до нагородної системи, створено цілісний державний меха­нізм.

Нагадаємо про те, що на початковому етапі процес державо­творення відбувався суперечливо, долаючи значні труднощі, зу­мовлені низкою чинників, серед яких варто виділити найістотні­ші з них, а саме: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього Союзу радян­ських республік прив'язаність народногосподарського комплексу до центру; що головне, недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між гілками вла­ди, відсутність нового Основного Закону України як фундаменту створення якісно нової політичної системи держави.

Вищий законодавчий орган незалежної України — Верховна Рада — дістався у спадок від Української РСР.

Верховна Рада дванадцятого скликання, визнача­ла темпи і зміст законодавчого процесу. Більша частина депута­тів Верховної Ради займала консервативну позицію і гальмувала створення правового поля для демократичних перетворень у сус­пільстві. Перший парламент незалежної України за період своєї діяльності ухвалив близько 450 законів.

Згідно із про заснування поста Президета, Президент є главою держави і главою виконавчої влади. Він пропонує для затвердження Верховною Радою персональний склад Кабінету Міністрів та Прем'єр-мініст­ра. Кабінет Міністрів, у межах своїх повноважень, здійснює за­ходи щодо забезпечення національної безпеки та обороноздатно­сті країни, розробляє та вирішує практичні питання соціально-економічного розвитку, піклується про охорону навколишнього середовища тощо.

Судову владу в Україні покликані здійснювати судові органи, якими були Верховний Суд республіки, загальні, арбітражні та військові суди.

Отже, почала складатися система управління. Загалом до Конституції 1978 р. було внесено понад 200 поправок. Проте Консти­туція не виконувала свого головного призначення — забезпечу­вати стабільність політичного життя.

Протистояння між Президентом і Верховною Радою спостерігалось не тільки в центрі, а й у регіонах, де воно набуло форми конфлікту між місцевими радами й органами міс­цевої державної адміністрації.

Безкомпромісні позиції прихильників збереження радянської системи, з одного боку, та прибічників президентської чи прези­дентсько-парламентської — з другого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмували конституційний процес. На фоні погіршення соці­ально-економічної ситуації протистояння між гілками влади спричинило всеохоплюючу суспільно-політичну кризу.

Спробою вийти з цієї кризи стало прийняте протидіючими сторонами радикальне рішення — достроково припинити повно важення і провести в першій половині 1994 р. вибори Верховної Ради і Президента України.

Вибори до Верховної Ради відбулися в березні—квітні 1994 р.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перший тур голосування не приніс перемоги жодному з кандидатів у Президенти, але за кількістю наб­раних голосів виборців у другий тур виборів вийшли Л. Кравчук і Л. Кучма.

У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма, за канди­датуру якого проголосувало понад 52 % виборців.