86. Політичні кризи в ряді країн снд на початку XXI ст.., їх причини.

Політична криза (трояндова революція) в Грузії розпочалася 2 листопада 2003, коли опозиція висловила протест щодо результатів парламентських виборів в країні, вимагаючи визнати їх недійсними. В столиці розпочалися масові акції протесту. Свого апогею криза досягла у суботу, коли представники опозиції увірвалися до парламенту та зірвали перше засідання новообраного законодавчого органу, змусивши Е. Шеварднадзе перервати свою промову.

Охорона вивела главу держави із сесійної зали і найближчим часом він оголосив в країні надзвичайний стан., розцінивши події як спробу державного перевороту.

За даними опозиції, ніхто із урядовців не відмовився від співпраці із новим керівництвом окрім глави МВС Коби Нарчемашвілі, який, за інформацією грузинських ЗМІ, збирається подати у відставку.

Фактичну зміну влади в регіонах сприйняли спокійно. Проте Аджарія не сприйняла зміни – голова регіону Аслан Абашидзе на засіданні парламенту цієї автономної республіки прийняв рішення про введення на території Аджарії надзвичайного стану. Він зазначив, що вбачає з боку опозиції, що перемогла в Тбілісі загрозу республіці та побоюється можливого введення озброєних формувань.

Однією із перших країн, які визнали нове керівництво, стали Сполучені Штати. Держдепартамент США сподівається співпрацювати із в.о. президента Грузії Ніно Бурджанадзе в її прагненні дотримуватися принципів демократії.

Политическая стабильность в Кыргызстане резко ухудшилась в начале 2002 г. Власти стали придерживаться все более авторитарного курса по отношению к оппозиции, возможно, полагая, что присутствие США позволяет им большую свободу действий. В январе был арестован известный народный депутат Азимбек Бекназаров, а также были закрыты несколько оппозиционных газет. Арест Бекназарова вызвал волну протестов на юге страны, в особенности на его родине в Аксыйском районе Джалал-Абадской области. В марте столкновение милиции с протестантами привело к гибели пятерых демонстрантов. Это был первый случай в Кыргызстане, когда политический протест привел к насилию.

87. Розкрийте суть й історичне значення проголошення Декларації про державний суверенітет України 1990р. Й Акту про державну незалежність України 1991р.

Див. запит. №79

16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Вона стала першим документом, який у 1990-ті рр. відкрив Україні шлях до незалежності. Суверенітет перед­бачав верховенство, самостійність, повноту і не­подільність влади на території України, незалеж­ність держави в зовнішніх відносинах.

У 1991 р. як у СРСР, так і в Україні загостри­лася суспільно-політична ситуація внаслідок боротьби навколо підписання нового союзного договору. Цей документ передбачав створення «реальної федерації рівноправ­них республік» і виносився на обговорення на референдумі.

В Україні ця ідея була зустріта неоднозначно. Окремі статті нового союз­ного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки; збільшення повноважень союзних органів вла­ди у фінансовій сфері та міжнародних відносинах; верховенство союзних законодавчих актів над республіканськими. Результати референдуму показа­ли, що народ України прагне до відновлення положення України в складі СРСР.

19—21 серпня 1991 р. у СРСР була здійснена спроба державного перево­роту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Кри­му і відсторонений від влади. Влада перейшла до створеного Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. У Москву вводилися війська. На території СРСР на 6 місяців був оголоше­ний надзвичайний стан.

Свої дії члени ДКНС (ГКЧП) мотивували тим, що вони дбають про інтере­си народу, хочуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну в період «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.

Офіційний Київ зайняв вичікувальну позицію. На Голову Верховної Ради УРСР Л. Кравчука здійснювався тиск із боку ДКНС. Однак Л. Кравчук за­явив, що в Україні немає підстав для введення надзвичайного стану, а всі зміни повинні відбуватися законним шляхом.

Реакція на дії ДКНС в Україні була неоднозначною. Так, демократична опозиція у Верховній Раді не визнала змовників, а більшість членів комуні­стичної партії в Україні виступили з підтримкою ДКНС. 21 серпня 1991 р. організатори ДКНС (ГКЧП) визнали свою поразку, а 22 серпня Президія Верховної Ради УРСР на вимогу опозиції скликала позачергову сесію Верхов­ної Ради, де на обговорення було винесено питання про проголошення неза­лежності України. 24 серпня 1991 р. загальним голосуванням було прийня­то Акт проголошення незалежності України, що визначав: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України».

1 грудня 1991 р. був проведений Всеукраїнський референдум з метою під­твердження незалежності України. 90,3 % громадян, що взяли участь у ре­ферендумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори Президента України. Ним став Л. Кравчук.

Прийняття Акта проголошення незалежності України справило значний вплив на подальший розвиток держави. Україна стала суверенною держа­вою мирним шляхом.

Висновок. Україна пройшла складний і суперечливий шлях до незалежнос­ті. На карті світу з'явилася нова незалежна демократична держава — Україна.