70. Основні напрямки економічної перебудови в Японії у 80-х рр. Сучасні економічні процеси.

Економ­ічна криза 70-х років та її наслідки сильно вдарили по Японії. Уряд і японський бізнес приступили до ре­алізації програми структурної пере­будови економіки. Центр ваги було вирішено перенести із енерго- і ма­теріалоємних галузей (чорна і коль­орова металургія, суднобудування, виробництво пластмас і штучних во­локон) в наукоємні галузі (електроні­ка, радіотехніка, виробництво за­собів зв'язку, ЕОМ, роботів тощо), які потребують мало сировини і енергії, але вимагають кваліфікова­них інженерів та робітників. Реалі­зація цієї програми зумовила зрос­тання державних витрат та інфля­цію. У 1982 р. уряд Японії почав здійснювати антиінфляційний курс, скорочувати державні витрати, спри­яти розвитку ринкових відносин. Були знижені податки з підприємців, почалась приватизація залізниць і те-лекомунікацій. Зіткнувшись у роки кризи зі спробою багатьох країн обмежити японський експорт товарів, японський бізнес приступив до екс­порту капіталів, створюючи вироб­ничі потужності в інших країнах. У 80-ті роки Японія стала одним із най­більших світових інвесторів.

Однак, наприкінці 1991 р., після 50-річного зростання, Японія зіткну­лась з труднощами. Темпи зростан­ня у 90-ті роки не перевищували 1% на рік. Наприкінці 90-х років Японія опинилась перед ще і фінансовою кризою, яка завдала серйозного удару не лише по самій Японії (на третину впала капіталізація японсь­кої економіки — сукупна вартість акцій японських підприємств), а й по країнах Далекого Сходу і Півден-но-Східної Азії. Із регіону, що най­більш динамічно розвивався, Пів-денно-Східна Азія перетворилась у джерело нестабільності. Азіатська криза зачепила інші регіони світу: Латинську Америку, Росію, Украї­ну та інші держави.

У XXI ст. Японія вступила з надією на краще майбутнє.

71. Внутрішньополітична криза в Японії наприкінці XX ст.. Зовнішня політика Японії.

У внутрішньому житті Японія в 70-ті роки вступила в смугу трудно­щів. Оскільки з 1955 р. ЛДП не­змінно перебувала при владі, питан­ня про прем'єр-міністра фактично стало вирішуватись не в парламенті, а в самій партії. В ній склалось кіль­ка ворогуючих фракцій, які кулу­арно вирішували питання про склад уряду. Так виник сприятливий грунт для зловживань та корупції. Най­більшим скандалом була справа «Локхід», яка закінчилась арештом і засудженням прем'єр-міністра Та-наки. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині ЛДП викликали розкол і на парламент­ських виборах вона зазнала пораз­ки. До влади прийшов блок опози­ційних партій на чолі з Соціалістич­ною партією. У той же час провідні партії країни зазнали розколу, який був зумовлений розбіжностями у визначенні подальшого розвитку країни. На початку 1998 р. ЛДП по­вернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишньої могутності і авторитету вона вже не має.

Жахливою подією в історії Япо­нії стали хімічні напади (терорис­тичні акти) у токійському метро чле­нів екстремістської релігійної сек­ти Аун Сенрікьо у 1994 і 1995 рр., під час яких загинуло 14 і було от­руєно 5 тис. чол.

У 80-ті роки змінились акценти в зовнішній політиці Японії. У відносинах з СРСР вона зайняла більш жор­стку позицію. Питання розширення економічних зв'язків тісно пов'язува­лось із вирішенням територіального питання. Японія намагається стати постійним членом Ради Безпеки ООН. У 90-ті роки Японія проводить обережну зовнішню політику, відда­ючи перевагу традиційним зв'язкам.