38. Особливості суспільно-політичного розвитку провідних країн азіатсько-тихоокеанського регіону в 20-х -поч. 30-х рр.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждер­жавних протиріч. Основними су­перниками в цьому регіоні виступали США, Великобританія та Японія.

Основними питаннями, що ви­кликали протиріччя між указаними державами, були:

• контроль над Китаєм;

• недоторканність колоніальних володінь;

• баланс морських озброєнь. Так, під час першої світової війни

Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що євро­пейські держави і США були зай­няті на Європейському театрі бойо­вих дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а надто в Китаї. Зросла й морська мо­гутність Японії, яка спиралася на англо-японську угоду 1902 р. Основним противником Японії були США. Вони виступили проти поділу Китаю на зони впливу і ви­магали проведення політики стосов­но Китаю під гаслами «відкритих две­рей» і «рівних можливостей». Також Сполучені Штати непокоїло зростан­ня морської могутності Японії. У Ва­шингтоні й Токіо не виключали мож­ливості воєнного зіткнення.

Великобританія, своєю чергою, наполягала на збереженні принци­пу поділу Китаю на сфери впливу. Така позиція Великобританії, а та­кож вимога США сплатити всі бор­ги загострили і англо-американські стосунки.

Для вирішення цих питань було скликано Вашингтонську конфе­ренцію.

39. Причини, особливості світової економічної кризи 1929-1933 рр. Та її вплив на соціально-політичні процеси в світі в 30-ті роки.

Процес стабілізації економік провідних індустріальних держав світу 20-х років перервала грандіозна економічна криза, що розпочалася восени 1929 р. й тривала до весни 1933 р.

Ця найбільша в сучасній історії криза перевиробництва охопила всі галузі економіки індустріальних держав. За обсягом виробництва промисловість США відкотилася до рівня 1908 року, а Німеччини й Великої Британії ще далі — до рівня 1896 року.

У чому ж полягали причини особливої глибини та тривалості кризи?

Значною мірою тяжкість кризи пояснювалася підсумками світової війни та діями держав-перемож-ниць. Господарські зв'язки, що існували сторіччями, було порушено. Війна перетворила СІЛА на світового кредитора. Вся світова економіка почала залежати від добробуту американської економіки, але саме вона й виявилася ненадійною. Американська промисловість, що зростала у 20-ті роки, немов на дріжджах, перейшла на технології масового виробництва, грунтовані на використанні конвеєрних засобів, але споживання, проте, не стало масовим. Зарплата ледь зросла, а прибутки корпорацій потроїлися. Багаті стали ще багатшими, але вони не замінили масового споживача. Вкрай нестійкою виявилася й фінансова система США. На Нью-Йоркській фондовій біржі —

найбільшій у світі — запанувала у 20-ті роки небачена лихоманка: підвищення курсу акцій протягом декількох років привабило на ринок цінних паперів величезні капітали, в тому числі й у вигляді банківських кредитів. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж спекулятивний бум доеяг своєї межі, почалося обвальне падіння курсів. 24 жовтня 1929 р., коли у США розпочалася нечувана біржова паніка, на Нью-Йоркській біржі було продано 12,8 млн акцій, тобто у 1,5 рази більше, ніж будь-коли, раніше. Через кілька днів, 29 жовтня 1929 р., було досягнуто нового піку спекулятивного ажіотажу, коли з рук у руки перейшло 16,4 млн акцій. Курс цінних паперів на Нью-Йоркській біржі стрімко пішов униз. Падіння курсу акцій тривало майже безупинно більше трьох років.

Біржовий крах 1929 р. був лише одним з перших зовнішніх проявів найглибших кризових процесів.

Таким чином, головні причини кризи перевиробництва: 1) надзвичайно високий ступінь монополізації (надмонополізація) капіталів і виробництва; 2) ліквідація державного регулювання, що створилося в роки війни; 3) невідповідність темпів виробництва товарів зростанню зарплати, що спричинило низьку купівельну спроможність людей; 4) вузькість внутрішнього ринку.

Криза, що охопила всі промислово розвинеш країни, майже всі галузі економіки, тривала чотири роки.

40. „Новий курс" Ф .Рузвельта, його роль в стабілізації американської економіки в після кризовий період.

Спробою виходу з кризи, пом'як­шення соціальної напруженості в суспільстві, спробою, що виявила­ся початком глибоких реформ аме­риканського суспільства, стала полі­тика президента Франкліна Руз­вельта в 1933-1941 рр., яка ввійшла в історію під назвою «новий курс».

Рузвельт, будучи з 1928 р. губер­натором штату Нью-Йорк, на той час найбільш населеного і найбагатшого, здійснив програму державної до­помоги бідним, що не мала аналогів. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги «забутій людині», маючи на увазі мільйони знедолених кризою, обіцяв американському народові «новий курс», пов'язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з , кризою. Рузвельт не мав закінченої і програми і вважав головною метою передвиборчої кампанії схилити на свій бік усіх невдоволених. Багато людей вважало, що, прийшовши на ) виборчі дільниці в листопаді 1932 р., вони проголосували не за Рузвельта, а проти Гувера. Рузвельт, крім того, пообіцяв скасувати «сухий закон». Так чи інакше — республіканська партія зазнала відчутної пораз­ки. Рузвельт отримав 22,8 млн голосів, тоді як Гувер — лише 15,8 млн. : Демократи до того ж завоювали більшість в обох палатах Конгресу.

Обраний президентом, Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня на­ступного року. На цей час, час «міжцарювання», випав найдраматичніший етап розвитку кризи. По­чалася хвиля банкрутства американських банків. Натовпи громадян буквально брали їх в облогу, намагаючись врятувати свої заощад­ження, забрати їх. У ніч на 4 бе­резня банки Нью-Йорка і Чика­го — фінансових центрів США припинили операції через нестачу готівки. Держава опинилася під загрозою повного паралічу. Банків­ська криза не дала Рузвельтові часу на адаптацію до нової ролі, вона спонукала його одразу ж виявити видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід. Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від Конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідовуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківсь­кої реформи, складовою якої ста­ло страхування дрібних і середніх депозитів до 5 тис. доларів.

Трохи згодом, у 1934 р., була проведена девальвація долара і створена комісія по торгівлі акція­ми, яка здійснювала нагляд за діяльністю фондові біржі з метою припинення спекуляцій з завище­ною вартістю.

Друга група заходів, що були проведені на першому етапі «ново­го курсу», була пов'язана зі спро­бою вийти з аграрної кризи Цент­ральне місце серед них займав за­кон про регулювання сільського господарства 1933 р. (ААА), який був спрямований на підвищення при­бутків фермерів за рахунок збіль­шення цін на продукцію, що вони виробляли. У відповідності з зако­ном створювався складний меха­нізм, який був орієнтований на ско­рочення виробництва основних ви­дів сільськогосподарської продук­ції. Як компенсацію фермери от­римували преміальні витрати з особого фонду, що створений за рахунок нового спеціального податку. Центральним серед законів 100 днів був закон про відновлення промисловості (НІРА), що був прийнятий влітку 1933 р. Він передба чав створення державного регулювання умов промислового виробництва, регулювання трудових відносин, допомогу безробітним. Як підкреслював Рузвельт: «Роль держави ускладнюється неминуче, тому що ускладнюється саме життя»,

Перші заходи «нового курсу» сприяли певній стабілізації еко­номіки.

Одначе, початок економічного пожвавлення не привів до очікува­ного спаду соціальної напруженості. Навпаки, паралізуючий страх людей минав разом із кризою, і активність мас почала зростати. У країні виник­ли масові рухи, деякі — в незвичній формі, що відображали глибоке не­вдоволення американців становищем, яке склалося. Лейтмотивом усіх тих рухів була вимога їх учасників більше, надійніше захистити грома­дян країни, дати гарантії, що пере­житі ними біди більше не повторять­ся. В основному всі побажання зво­дилися до рішучого впровадження державного регулювання соціально­го та економічного життя.

Вибори до конгресу 1934 р* по­казали, що більшість американців підтримує ці вимоги.

Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок, врахову­ючи настрої мас і розклад полі­тичних сил, Рузвельт здійснив «зру­шення вліво» у своїй політиці, скла­довою якого стала низка важливих структурних перетворень в амери­канському суспільстві. «Новий курс» означав державне регулюван­ня економіки, втручання держави в приватновласницьку діяльність. Було закрито дрібні банки, забо­ронено вивіз за кордон золота. Дер­жава регулювала розвиток промис­ловості, яка ділилася на кілька груп. Між ними повинен був діяти «кодекс чесної конкуренції», який ви­значав обсяг виробництва, розподіл ринків, рівень заробітної плати. У галузі сільського господарства уряд стимулював експорт пшениці • бавовни, сприяв підвищенню цін -а сільськогосподарську продукцію.

«Новий курс» передбачав також проведення соціальних реформ. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечен­ня. У 1935 р. було прийнято націо­нальний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно за­кріпив право робітників на організа­цію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з основним профспілковим об'єднанням АФП виник Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені економічні функції держави. Установлення державного контролю над Федеральною резерв­ною системою і перетворення її на своєрідний центральний банк США завершили банківську реформу. Для забезпечення справедливі­шого розподілу національного при­бутку реформувалася система опо­даткування — було підвищено ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значно розши­рено систему громадських робіт. Нею опікувалася Адміністрація розвитку громадських робіт. Зрушення вліво у політиці «но­вого курсу» зробило більш жорст­кою політичну боротьбу. Консерва­тивні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом, іхнє прослав­ляння Рузвельта як рятівника нації змінилося нападками та звинувачен­нями його у зраді. Тому передвиборча кампанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції ІІі двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю «нового курсу».