34. Процес складання Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, її суперечності

Умови Версальського миру

У квітні було завершено розроб­лення тексту договору з Німеччиною, її делегацію викликали до Парижа для його вручення. Спроби німець­ких дипломатів внести хоч якісь зміни до цього документа було відхилено, і 28 червня 1919 р. у Версалі підпи­сано мир, який став основою після­воєнного врегулювання. У тексті до­говору за наполяганням Вільсона було вміщено Статут Ліги Націй.

За договором Франції поверта­лися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шах­ти Саару, одначе цей район на 15 років переходив під управління Ліги Націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини Польський (Данцизький) коридор, що відкривав Польщі вихід до Бал­тійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді та Морене після плебісциту, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпе­да) переходив у відання держав-пе-реможниць (1923 р. приєднаний до Литви), а Данциг (Гданськ) оголо­шувався вільним містом під захис­том Ліги Націй.

За Версальським договором Німеччина втратила 1/7 її території, на якій проживала 1/12 населен­ня. Вона повністю позбавлялася ко­лоній — їх поділили між держава-ми-переможницями. їй забороняло­ся тримати в армії більш як 100 тис. вояків, мати військово-повітряний і підводний флоти, ліквідовувався ге­неральний штаб, скасовувалася за­гальна військова повинність. Перед­бачалась 15-річна окупація війська­ми Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50-кілометрової ділянки на його правому березі.

За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила сплачувати ре­парації. Загальний їх обсяг було визначено на спеціальній конфе­ренції 1921 р. в розмірі 132 млрд золотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22% — Вели­кобританія і 10% — Італія.

5. Утворення Ліги Націй

Паризька мирна конференція прийняла вироблений спеціальною комісією Статут Ліги Націй, який став складовою Версальського договору. Головним органом цієї міжна­родної організації були щорічна Асамблея, до якої входили всі чле­ни організації, і Рада Ліги, де були репрезентовані США, Великобри­танія, Франція, Японія, Італія, а та­кож п'ять непостійних членів. Рішен­ня з усіх питань мали виноситися одноголосно. Переможені у війні держави, а також радянська Росія, не входили до Ліги Націй. Метою Ліги проголошувалися розвиток співробітництва між народами і га­рантія безпеки післявоєнного світу. Американський сенат, ознайомив­шись з умовами Версальского мир­ного договору і, відповідно, зі Ста­тутом Ліги Націй, відхилив його, і США, будучи ініціатором створен­ня цієї міжнародної організації, не увійшли до неї.

Генеральна Асамблея ЛН вико­нувала роль справжнього міжна­родного парламенту і мала право виносити рішення з усіх міжнарод­них політичних питань, включно з заходами,спрямованими на збере­ження миру.

До ЛН належало управління двома територіями: Сааром і міс­том Данциг (Гданськ). Колоніаль­ні володіння Німеччини та Ос­манської імперії були передані за мандатом ЛН Англії, Франції, Бельгії та Японії.

Вашингтонська конференція

Мирні договори з Німеччиною та її союзниками були доповнені серією конференції (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.), при­свяченій питанням обмеження мор­ських озброєнь та відносинам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. У роботі конференції взяли участь США, Великобританія (також були репрезентовані її домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бель­гія, Голландія, Португалія, Китай.

На конференції було підписано три угоди. Договір чотирьох держав (США, Англія, Японія, Франція) га­рантував збереження його учасни­кам володінь у басейні Тихого океа­ну. Сторони давали взаємні гарантії недоторканності колоній терміном на 10 років. Згідно з угодою ліквідо­вувався англо-японський договір 1902 р. Договір п'яти держав (Англії, США, Японії, Франції, Італії) про обмеження морських озброєнь установлював пропорції у співвідно­шенні військово-морських флотів 5:5:3:1,75:1,75 вказаних держав. Учасники договору зобов'язували­ся не будувати лінкорів тоннажні­стю понад 35 тис. тонн. Установ­лювалися обмеження тоннажу і для крейсерів. Заборонялося створю­вати нові військово-морські бази (крім США, Великобританії) в Тихо океанському регіоні.

Це був перший в історії договір про обмеження гонки озброєнь. Уперше Великобританія формально визнала рівність флоту США зі своїм, б лютого 1922 р. було підписано трактат дев'яти держав, який прого­лошував принцип суверенітету і те­риторіальної цілісності Китаю. Япо­нія відмовилася від свого монопольного становища в Китаї та повертала йому колишні німецькі володіння.

Великі держави брали на себе зобов'язання не прагнути до поді­лу Китаю на сфери впливу і дотри­муватися принципів «відкритих две­рей» та «рівних можливостей».

Позитивне значення Версальсько-Вашингтонсь­кої системи

Рішення Паризької та Вашингтонської конференцій заклали осно­ву Версальсько-Вашингтонської сис­теми післявоєнних міжнародних відно­син, її створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напруженість і заклало основу для відносної стабільності в міжнародних відносинах у 20-ті рр. Ці рішення містили низку поло­жень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у сис­темі міжнародних відносин, а саме: визнання права на самовизначення народів, відмову від війни як засобу вирішення конфліктів тощо. Важ­ливим прецедентом стало створен­ня Ліги Націй. Було визнано неза­лежність ряду європейських держав, за що довго боролися їх народи.

Попри ці досягнення, сама сис­тема виявилася нетривкою, і її роз­пад призвів, врешті-решт, до нової світової війни. Вади Версальсько-Ва­шингтонської системи Слабкість системи була обумов­лена тим, що її творці поставили за­надто багато держав і народів у таке становище, за якого вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися мило­сердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру зда­валися ще більш несправедливими для цих народів, тому що їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жоден солдат Антанти так і не сту­пив на територію Німеччини