15. Причини поразки і підсумки першої буржуазно-демократичної революції в Росії.

Як відомо, перша російська революція з багатьох причин за-зналачюразки. Головна причина була в тому, що сили революції були ще недостатньо згуртовані й організованії Не досягнуто згоди млж класами і партіями, які бор'олися за повалення само­державства. Не було єдності і в кожній з революційних партій.

Однак перша російська революція мала велике значення. її перемоги і поразки дали трудящим країни повчальні уроки для наступної боротьби проти самодержавства, проти соціального і національного гноблення. У результаті революції здобуті певні свободи, царизм мусив відтоді рахуватися з вимогами широких масі навіть скликати Думу як представницький орган. Незважа­ючи на обмаль у ній представників трудящих, — це був важли­вий зародок парламентаризму. Жоден закон не міг бути тепер прийнятий без схвалення Думи, а коло виборців передбачалося значно розширити в майбутньому.Маніфест 17 жовтня 1905 р. і обіцянки царського уряду запо­бігли негайному падінню самодержавства. Буржуазія здобула можливість почати легальну організацію своїх політичних пар­тій. Та врятувати самодержавство не могли вже жодні політичні сили. Про це свідчили події наступного десятиріччя.

16. Вплив першої російської революції на світовий визвольний рух на початку XX ст.

Розглядаючи перше і основне питання лекції, відзначимо, що початок XX ст. пов'язаний з новим етапом у розвитку демокра­тичних рухів і буржуазних революцій/Він зумовлювався загост­ренням суперечностей як у всьому світі, так і в кожній країні зо­крема. У країнах, де буржуазні революції ще не відбулися, ці суперечності пояснювалися існуванням феодальних відносин, у багатьох азіатських країнах — їхньою колоніальною залежністю. Найгостріше ці суперечності виявилися в Росії, де царське само­державство намагалося всіма силами зберегти своє неподільне панування. Та об'єктивні історичні чинники активізували класові й політичні сили в країні, що призвело до першої російської ре­волюції. Вона, про що вже йшлося в попередній лекції, активізувала демократичні рухи в інших країнах, започаткувала цілий ланцюг наступних демократичних та антиімперіалістичних революцій у країнах Західної Європи, Америки та Азії.

Аналізуючи історичні процеси та події, варто врахувати на­явність синхронності й асинхронності як у всесвітньо-істо­ричному, так і в локально-історичному розвитку. Синхронність цих процесів, тобто буквальний збіг у часі історичних подій у різних країнах та регіонах і повторення основних складових цих процесів, пов'язана з рівнем соціально-економічного і по­літичного розвитку країн та регіонів, гостротою суперечностей тощо.

Російська революція викликала великий резонанс у всьому світі. Але її вплив на інші країни правомірно розглядати не як пряме запозичення чи копіювання, а як критичне осмислення до­свіду, його використання з урахуванням умов кожної країни і тих завдань, які стояли там перед визвольним рухом. Кожна револю­ція мала свої причини, відповідні форми організації та проведен­ня, розвиваючись під впливом насамперед об'єктивних внутріш­ніх чинників. О

Революція 1905—1907 рр. у Росії сприяла значному «полівін­ню» соціалістичних та соціал-демократичних сил мас у країнах Європи. Карл Каутський ще в 1902 р. в статті «Слов'яни і рево­люція» (надрукована в газеті «Искра») передбачав можливість того, що майбутня російська революція не може не справити впливу на Західну Європу, що російський пролетаріат стане в авангарді світового революційного руху. У праці «Стара і нова революція» К. Каутський порівнює Революцію 1905 р. в Росії з «двома великими революціями всесвітньої історії» — англійсь­кою XVII ст. та французькою XVIII ст. Він виявляє надзвичайну зовнішню схожість і одночасно глибоку відмінність між ними. У російській революції вперше у всесвітній історії промисловий пролетаріат виступив як самостійна політична сила. Революція 1905 р. виявила тісний зв'язок революційних процесів, що відбу­валися в Росії, з міжнародним революційним рухом.

Навколо революційного досвіду російського пролетаріату в со-ціал-демократичному русі точилася гостра ідейна боротьба. Праві соціал-демократи стверджували, що 1905 р. не вніс нічого нового в тактику робітничого і визвольного руху взагалі. Проти цього ви­ступали ліві, які вимагали використати досвід російської револю­ції. І праві, і ліві соціалісти в II Інтернаціоналі в оцінюванні рево­люції припускалися помилок. Але послідовно інтернаціоналістські позиції з цього питання захищали К. Лібкнехт, Р. Люксембург, К. Цеткін в Німеччині, Г. Ролан-Гольст у Голландії, П. Лафарг у Франції, Е. Сабо в Австро-Угорщині, «тісняки» в Болгарії. Вони закликали до застосування «російських методів» боротьби.

Праві в керівництві II Інтернаціоналу запекло опиралися ви­вченню, а тим більше застосуванню революційного досвіду Росії. Англійські лейбористи відмовились навіть від парламентських методів боротьби. Розмежування між правими і лівими в II Ін­тернаціоналі під впливом російської революції виявилося в окре­мих країнах у посиленні революційного синдикалізму. В Італії революційні синдикалісти на чолі з Артуро Лабріолою відсто­ювали роль революційного насильства і загального страйку.

В Америці «Індустріальні робітники світу» виступили проти пра­вого керівництва реформістських профспілок, чим забезпечували пропаганду досвіду російської революції.

Хоча революційні події початку XX ст, розвивались під впли­вом об'єктивних внутрішніх чинників кожної країни, у них все ж простежуються загальні тенденції демократичних революцій. Сам факт, що в Росії народ сміливо піднявся проти могутнього царизму — оплоту європейської та азіатської реакції — стиму­лював небачене пробудження революційних сил в інших країнах.

У 1905 р. вперше в історії робітничий клас став гегемоном у народній революції, об'єднавши навколо себе всі трудові верстви населення, насамперед селянство. Це був наочний приклад для робітничого класу інших країн.

Поглиблення загальнонаціональної кризи в Росії було зумов­лене поразкою у війні з Японією. У пошуках виходу із загаль­нонаціональної кризи розкрився взаємозв'язок боротьби проти царизму з боротьбою проти війни і мілітаризму. Революційна бо­ротьба народів інших країн також поєднувалася з виступами тру­дящих проти світової війни, що насувалася.