Сценарій

Відеоряд

Авторський текст

Шапка» з адресними даними університету

Початкові титри:

Майстерня Вікторії Попович (Мандзюк)

Дипломна робота (авторська програма)

студентки IV курсу групи ТБА-28

Анни Строкань

У/к: Панорама сучасного Києва з даху? багатоповерхівки. На даху біля мольберта стоїть художниця. Вона малює на полотні полотні вуглем. КРП полотна. На ньому обережними лініями з’являються контури «Роліту».

Кор. з/к

Сучасний Київ. Древнє місто, що дихає історією, повільно перетворюється на мегаполіс. А ось там, поміж висоток, стоять старі будинки. Їх ніхто не помічає, проте саме вони можуть розповісти дивовижні історії. Вони свідки епох, які сьогодні ми можемо лише малювати в своїй уяві.

Stand-up.

Автор проходить біля «Роліту»

Знайомтеся, це «Роліт» - будинок робітників літератури. Важливої архітектурної цінності ця споруда не має. Що й казати – дитя радянської епохи. Говорити про будинок сьогодні змушують його колишні мешканці. У цих стінах жили і творили чи не всі класики української літератури радянського періоду.

У/к: ЗГП «Роліту». Меморіальні дошки на фасаді.

Кор. з/к

Павло Тичина, Максим Рильський, Михайло Стельмах, Остап Вишня, Олесь Гончар, Юрій Яновський… Тут вони писали свої твори: серйозні, веселі, смішні. Якби вигадати роман про усіх мешканців «Роліту» він був би наповнений яскравими історіями. Такими, як і їхні герої. А об’єднував би цих персонажів він – будинок номер шістдесят вісім.

Синхрон.

Титри:

Станіслав Цалик, письменник

У/к: Загальний план будинку. На фасаді видно багато меморіальних дошок.

Це незвичайний будинок. Він цікавий сам по собі. Тут був письменницький кооператив. Будинок заселяли в грудні 34-го року і це якраз той час, коли почалась перша серйозна хвиля арештів.

Синхрон.

Титри:

Пилип Селігей, письменник

У/к: Вертикальна панорама будинку. КРП вікна. Суб’єктивна камера дає враження, ніби хтось ходить під’їздом і шукає потрібну квартиру.

Дуже багато мешканців «Роліту» якраз і стали жертвами цього сталінського беззаконня. Прямо сюди на подвір’я приїздили НКВДистські машини, так звані «чорні воронки». Це відбувалось вночі, коли усі спали. Вони заходили у під’їзди, шукали потрібні квартири, грюкали в двері. Перелякані господарі їм відчиняли. Відбувався трус, відбирались рукописи. Потім письменника забирали. Як правило, він сюди більше не повертався.

У/к: Художниця малює історію про Рильського. Повільно на папері з’являються письменники. В руках - дошки для прання білизни чи мідний таз. Замість барабанів – столи та дверцята шаф. Художниця ретушує картину в частині, де розважаються письменники. Залишається лише Рильський. Біля нього з’являється друкарська машинка.

Кор. з/к.

Була і справді гнітюча атмосфера. Але письменники жили повноцінним життям з буденними радощами та розвагами. Наприклад, мешканець квартири номер шість, любив музику. Навіть створив власний аматорський джаз-бенд. Друзі збирались на кухні і грали на оригінальних інструментах: дошка для прання білизни, посуд, дверцята шафи. Це був Максим Рильський. Його теж затримували НКВДисти. Проте він один з небагатьох повернувся. Згодом у нього з’явилась так звана «охоронна грамота». У своїй квартирі він написав зрадницьку для самого себе «Пісню про Сталіна», що не раз зберегла йому життя.

У/к: «Роліт» з середини. Сходинкові клітини. Піднімається ліфт.

Кор. з/к.

Літератори писали так, як ніколи не мислили. Надто жорстоко і підло діяла система. Тож балансувати між власним життям та ідеологією доводилось багатьом мешканцям «Роліту».

У/к: Ірина Вишеславська малює картину.

Кор. з/к.

(Цитує вірш Леоніда Вишеславського французькою)

Синхрон.

Титри:

Ірина Вишеславська,

донька поета

Тоді в той час в усіх квартирах жили лише письменники, лише Лятошинський був композитор і Толкачов – художник.

У/к: Кабінет. На столі стоїть друкарська машинка. В ній аркуш, на якому розпочато твір.

З/к: голос Гліба Вишеславського

Це кабінет мого дідуся Леоніда Вишеславського. Ми його зберегли та, як було за його життя. Речі не пересували і тут меморіально все на своїх місцях. Кімната невеличка, тому як продовження кабінету він використовував балкон.

Синхрон.

Титри:

Гліб Вишеславський, внук поета

«Зоряні сонети» - це книжка, яка вийшла в 62-му році. Навіть Гагарін написав до неї передмову.

У/к: Портрет Леоніда Вишеславського. Камера плавно переходить на загальний план кімнати.

Кор. з/к.

Сусідом і найкращим другом Леоніда Вишеславського був Володимир Сосюра. Разом вони навіть їздили влаштовувати літературні вечори по регіонах.

Синхрон.

Титри: Ірина Вишеславська,

донька поета

Одного разу приходжу я до школи, а там вчителька каже, що Сосюра – буржуазний націоналіст. Каже, ото діти вірш «Любіть Україну» - це не радянську Україну – це просто Україну, тому він – буржуазний націоналіст. Я приходжу додому і питаю батька: «На уроці ото таке казали». А він мені: «То, доню, чудовий вірш. Якщо їм не подобається, то ти це про себе знай». Взагалі тяжкі були часи. Бойові. Небезпечно, було, але ми того не відчували…

Синхрон.

Титри:

Пилип Селігей, письменник

Письменникам була надана можливість вселятись в окремі квартири. Це було зроблено, аби вони стали солдатами партії. Така була трагічна епоха.

У/к: Меморіальні дошки Павла Тичини та Івана Кочерги.

Кор. з/к

Але чи варто засуджувати зараз тих людей, хто працював на догоду партії? Адже до вірша «Партія веде» Павло Тичина написав «Сонячні кларнети». А Іван Кочерга серед низки «кооперативних» п’єс створює «Ярослава Мудрого». Тож поряд з пристосуванням письменники творили шедеври.

У/к: Художниця на даху малює картину. На полотні з’являється кабінет Олеся Гончара. Навколо письменника молодь. Художниця замальовує усе, окрім письменника. Він сидить за друкарською машинкою.

Кор. з/к

Частими гостями в квартирі тридцять дев’ять була творча молодь. Письменники-початківці ходили до Олеся Гончара . Кожен сантиметр у його кабінеті був заповнений рукописами. Письменник уважно перечитував усі проби пера. Він радив, надихав, критикував. І разом з тим творив сам. Саме у «Роліті» Олесь Гончар написав свій знаменитий «Собор»

У/к: Фасад будинку. КРП меморіальної дошки Івана Микитенка.

Кор. з/к

Багато з мешканців «Роліту» не встигли стати класиками. Система розправилася з ними раніше. Здавалося б, писали про партію, про колективізацію, про передовиків праці. Але і це не врятувало.

У/к: Старий чоловік бере з книжкової шафи книгу. Він розгортає її і починає шукати архівні документи. Біля нього стоїть стара друкарська машинка.

Говорити про «Роліт» це говорити про мого батька – Івана Микитенка – відомого поета, відомого драматурга українського, чиї п’єси ставились по усіх куточках Радянського Союзу. І тут, в цій квартирі, він працював майже три роки – 35, 36, 37 рік.

Синхрон. Олег Микитенко, син драматурга

За різний час тут з тридцять четвертого і по сьогодні у цьому будинку мешкало понад 300 письменників. Спершу коли заселили 60 квартир, то, ось список, 36 осіб арештованих, розстріляних, кинутих в табори українських єврейських і одного російського письменників.

У/к: Бібліотека у будинку. Старі видання «Гарту».

Кор. з/к

Коли Іван Микитенко був у відрядженні в Іспанії, на нього почали збирати компромат. А коли повернувся додому, його вже виключили з партії.

Синхрон. Олег Микитенко, син драматурга

У нього був пістолет, як у члена партії. Тоді вони мали право на зброю – пішов здавати у НКВД зброю і не повернувся…

У/к: Гліб Вишеславський гортає альбом з фотографіями дідуся і мешканців «Роліту». Сходинкова клітина. Камера наїжджає на двері окремих квартир.

Кор. з/к

Ці історії - лише крихта з бурхливого життя «Роліту». Його стіни ще багато чого могли б розказати, якби вміли говорити.

Stand-up.

Ведуча стоїть біля «Роліту». З одного боку – фасад будинку, з іншого вивіска «Нотаріус».

Цей будинок вміщував під своїм дахом стільки геніїв, скільки сьогодні в одному місці навіть важко уявити. Тепер ця споруда «осучаснилась». Поряд гарні авто, на стінах кондиціонери, всередині офіси… А про майстрів слова тут нагадують лише меморіальні дошки на фасаді. Їх аж двадцять вісім. І лише старі мешканці Києва, зітхають про те, що письменники тут більше не живуть…