9

Київський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин кафедра міжнародної інформації

Індивідуальна робота

З дисципліни

Інформаційна безпека держави

Тема: Висвітлення інформаційної складової терористичного акту

Виконала:

студентка І курсу МАГ

відділення МІ

Мусієнко Катерина Максимівна

Викладач:

д.політ.н.,доц. Андрєєва Ольга Миколаївна

Київ - 2012

Фактичні відомості:

Назва – Терористичний акт в Беслані

Місце атаки - Середня школа № 1 міста Беслана Республіки Північна Осетія-Аланія Ціль атаки - Мирні жителі (в тому числі діти) Дата - 1 - 3 вересня 2004 Спосіб атаки - Захоплення заручників, пред'явлення вимог до влади з погрозами розправи над заручниками, вбивство мирних жителів, міліціонерів та військовослужбовців Зброя - пістолети, автомати, кулемети, гранатомети, саморобні вибухові пристрої, пояси смертників Загиблі - 334 Поранені - більше 800 Число терористів - 32 Організатори - Шаміль Басаєв, Абу-Дзейт, Магомед Хашиєв, Руслан Хучбаров Число заручників - Понад 1100

Історичний екскурс

Осетинські, інгушські і чеченські суспільства потрапили в сферу інтересів Російської імперії приблизно в кінці XVIII - початку XIX століть. Російський уряд мав намір забезпечити стабільність і безпеку своїх майбутніх комунікацій, що проходять через Північний Кавказ до Грузії, і отримати доступ до видобутку стратегічної сировини для військових потреб. У результаті нового адміністративно-територіального поділу одним зі спірних регіонів став майбутній Приміський район, де зіткнення на етнічному грунті були обумовлені обмеженою кількістю родючих земель а також наявністю тут як осетинських, так і інгушських поселень.

У 1830-х роках становище російської влади на Північному Кавказі ускладнилося повстанням в Чечні і військовими успіхами імама Шаміля. Для блокади імамату Росія вдалася до допомоги козацьких громад, виділивши їм для заселення інгушські землі, вигідно відокремлювали Чечню від Владикавказской фортеці і Військово-Грузинської дороги. В результаті інгушське населення виявилося витіснене і було змушене шукати нові місця проживання.

У XX столітті, після Громадянської війни, інгушам, які надавали допомогу Радянській владі, значна кількість заселених козаками територій була повернута.  Після реабілітації та поступового повернення інгушів територіальне питання знову стало проблемним. У 1963 році керівництво Північно-Осетинської АРСР частково змінило кордону Приміського району, виключивши з нього частину селищ з інгушським населенням і приєднавши території на лівому березі Терека. У результаті серед інгушів посилилось зростання радикальних настроїв . У 1973 році, під час відкритих виступів інгушської інтелігенції в місті Грозному, вперше відкрито прозвучали вимоги інгушів повернути Приміський райн.

Починаючи з 1981 року, напруга між інгушами і осетинами почала набувати насильницького характеру, вилившись в кілька зіткнень . Ситуація ускладнилася поділом Чечні та Інгушетії після розпаду СРСР: якщо Чечня зберегла у своєму складі три колишніх району Ставропольського краю, отримані в якості компенсації ще в 1957 році, то Інгушетія залишилася ні з чим і знову поставила питання про повернення Приміського району, тим більше, що за минулі з часів депортації десятиліття інгушського населення на цій території збільшилося. Апофеозом протистояння став короткочасний, але кривавий конфлікт з 31 жовтня по 5 листопада 1992 року, в результаті якого, за даними прокуратури Росії, загинуло 583 людини, 939 осіб були поранені і 261 чоловік пропав без вісті. Також були знищені 13 з 15 сіл Приміського району, в яких компактно проживали інгуші, склали більшу частину від числа постраждалих. Крім того, більше 64 тисяч представників цього етносу залишили територію Приміського району, втікши від бойових дій в Інгушетію. Збройні сутички були придушені владою, однак територіальний диспут так і залишився невирішеним.