Микола скуба

Скуба Микола Якович народився 19 грудня 1907 р. в с. Горбове Новгород-Сіверського повіту на Чернігівщині в селянській сім’ї. Закінчив Київський кооперативний інститут. Працював у видавництві «Молодий більшовик». Літературну діяльність розпочав 1926 р. Свій перший вірш надрукував у журналі «Советский крестьянин». Належав до літературних організацій «Молодняк» та «Нова генерація». Автор збірок поезій «Перегони» (1930), «Демонстрація» (1931), «Пісні» (1935). ...Заарештували поета 12 вересня 1937 р. Оперуповноважений IV відділу УДБ НКВС УРСР Акімов (Егідес) стверджував у постанові про арешт, що громадянин Скуба М. Я. «є активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, яка готує терористичні акти проти керівників партії і уряду». Допитував Миколу Скубу той же самий Акімов (Егідес). Один-єдиний раз! Потім очна ставка з Михайлем Семенком, який буцімто передав заарештованому бомбу для здійснення терористичного акту. І лише на основі цього звинувальний висновок: М. Я. Скуба — «учасник терористичної групи, який готував терористичну акцію проти секретаря ЦК КП(б)У тов. Косіора»; що Скуба «одержав бомбу від Семенка, яку мав кинути 1 травня 1937 р. під час демонстрації в урядову трибуну...». Ознайомився письменник із цим документом 22 жовтня 1937 р. А вже 23 жовтня 1937 р. на закритому засіданні Військова колегія Верховного Суду СРСР у складі голови — диввійськюриста Орлова, членів — бригвійськюриста Ждана і військюриста І рангу Климіна та секретаря — військюриста І рангу Батнера засудила Миколу Скубу до розстрілу. В останньому слові приречений ні в чому винним себе не визнав. Вирок виконано в Києві 24 жовтня 1937 р. 22 жовтня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР вирок Військової колегії від 23 жовтня 1937 р. скасувала за новоявленими обставинами і справу про нього припинила за відсутністю складу злочину. Микола Скуба реабілітований посмертно.

Олекса слісаренко

Слісаренко Олекса Андрійович народився 28 березня 1891 р. на х. Конівцов Шатовської волості Вовчанського повіту (нині Шипутове Великобурлуцького району на Харківщині). Рід Слісаренків займався лимарством і тому часто, шукаючи заробітку, переїжджав з місця на місце. «Лимарство було фахом мого діда й батька і не перейшло до мене завдяки випадкові, що посадовив мене на високий передок сільської тачки»,— писав О. Слісаренко в «Автобіографічній новелі». Після закінчення церковноприходської школи навчався спочатку «в убогій Кучерівській сільськогосподарській школі на Курщині, а згодом в одній із кращих шкіл на Україні — Харківській хліборобській...». Ця школа давала своїм випускникам диплом агронома, але скористатися ним Слісаренко довго не міг: у рік закінчення школи його мобілізували на військову службу (1912). А невдовзі почалася імперіалістична війна, під час якої вчорашній агроном доскочив офіцерського звання і водночас захопився віршуванням. «До революції,— згадував письменник,— я дивився на свої літературні вправи як на аматорське заняття і друкувався дуже рідко — з півтора десятка віршів, розкиданих у тодішніх українських журналах: «Рілля», «Дніпрові хвилі», «Літературно-науковий вісник, «Маяк», «Промінь», «Рідний край»... Після революції, зайнятий службою, громадською роботою на педагогічному і земельному фронтах, теж писав небагато і лише з 1924 року, після переїзду до Харкова, в атмосфері кипучої діяльності столиці, я центр своєї роботи переніс на літературу і за період 1924—1929 років дав ряд творів, що вкладаються в 6—7 томів». Найповніше творчість письменника представлена в шеститомнику, де п’ять томів відведено прозі і лише один—поезії (1931 — 1933). Після тривалої перерви (арештовано письменника 29 квітня 1934 року, засуджено на 10 років 8 квітня 1935 року, розстріляно за постановою «трійки» УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року) однотомники вибраних творів виходили під назвою «Бунт» (1964) і «Чорний Ангел» (1990). У віршах першого етапу творчості, що входили до збірки «На березі Кастальському» (1919), письменник віддав данину символізму, а з 1920-го до 1924 року він уже «ходив» у футуристах, видавши 1923 року книжку «Поеми». Але його владно кликала «проза життєвого факту», яка знайшла відлуння в книжках «В болотах» (1924), «Сотні тисяч сил» (1925), «Камінний виноград» (1927), повість «Плантації», роман «Чорний Ангел» (1929) та ін. В часи захоплення прозою Слісаренко належав до літературної організації «Гарт» (1925), ВАПЛІТЕ (1926—1928), Техномистецької групи А (1929). Визначальною рисою прози Слісаренка була виняткова увага до сюжету як головної рушійної сили твору. На тлі поспіль ліричних, з млявим сюжетом новел і повістей середини 20-х років така проза одразу ж привернула до себе увагу і критиків, і читачів. Щоправда, Слісаренка гостро критикували за слабке ідейне навантаження творів. Проте він лишався непоступливим і в кращих творах (роман «Чорний Ангел») піднісся до осмислення пригоди, випадку як філософської категорії. Життя складається з багатьох випадків, доводить він, усі вони, в тому числі й революційні перевороти, є частиною якогось більшого, головного випадку буття. Арешт Слісаренка відбувся за поданням уповноваженого слідчої групи СПО ДПУ УРСР Гольдман. Обшук здійснював оперуповноважений Грушевський у присутності письменника Віталія Чигирина. На першому етапі допитів Слісаренко «зізнавався» в приналежності до підпільної контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення Радянської влади і встановлення фашистської диктатури на Україні. Через два місяці після арешту О. Слісаренко відмовився від цих «зізнань», сказавши, що давав їх під фізичним впливом слідчого, втративши контроль за свідомістю і перебуваючи в стані моральної прострації. Після цього почалося тривале добування від Слісаренка зізнань у головній, як думається, «вині»: приналежності до літературної організації ВАПЛІТЕ. Письменник не заперечував своїх зв’язків із цією організацією і дав їй таку характеристику: «Тоді я на цю групу дивився як на приховане націонал-демократичне угруповання, а тепер розглядаю її як групу, котра могла бути первинним осередком фашистської організації... Єдиним моїм політичним виступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промові підкреслив роль хвильовізму як продовження СВУ, поставивши знак рівняння між Хвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Старицькою-Черняхівською». На суді О. Слісаренко ще раз відмовився від своїх попередніх зізнань про участь у контрреволюційній організації, але... За вироком Військового трибуналу Українського військового округу О. Слісаренко позбавлявся волі на 10 років, прав — на 3 роки, «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового». Реабілітація відбулася 19 вересня 1957 року на основі свідчень письменників О. Копиленка і Ю. Шовкопляса. Вирок ленінградської трійки, за яким письменник був розстріляний, скасовано, а справу припинено «за отсутствием состава преступления». Письменник реабілітований посмертно.