Марко кожушний

Кожушний Марко Прокопович народився 8 травня 1904 р. в с. Денисівка Оржицького повіту на Полтавщині, в селянській сім’ї. Закінчив Комуністичний університет ім. Артема (Харків), працював у редакціях газети «Наймит», журналу «Сільськогосподарський пролетар» у Харкові. Член літературної організації «Молодняк». М. Кожушний пов’язував свій творчий шлях переважно з молодіжною пресою — починаючи з 1923 р., друкує свої поезії та оповідання в журналах «Молодий більшовик», «Студент революції», в газеті «Комсомолець України» та ін. Двадцятими роками датовані збірки його віршів — «Каре поле» (1924), «Над портретом Леніна» (1925), «Ми — червоні квіти» (1927), також оповідання «Комсомолка Зоя» (1925). Творчості поета, що поставала на грунті трудових буднів його ровесників, притаманні щирість художнього вислову, ліризм світовідчуття, пафос новотворення. Праці, трудовому неспокою, утвердженню паростків нового в побуті та взаєминах між людьми присвячено і ряд пісень М. Кожушного («Наша спілка молода...», «Сільські комунари», «Я» тощо). У 1938 р. Марко Кожушний був незаконно репресований і за сфальсифікованою справою про його «ворожу» діяльність осуджений. 1959 року посмертно реабілітований.

Михайло козоріс

Козоріс Михайло Кирович народився 2 березня 1882 р. в м. Калуші на Прикарпатті в сім’ї міщанина. В 1912 р. успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету. Учасник першої світової війни. З 1919 р. жив на Радянській Україні, працюючи в Наркоматі юстиції УРСР. Належав до літературної організації «Західна Україна». Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті. В ранній період творчості зазнав впливу модернізму. Він автор збірок оповідань «Тарас-дитина» (1914), «Дві сили» (1927), «Віче», «То був злодій» (1928), «За порадою» (1929) «По кам’яній стежці», повістей «Село встає» (1929), «Чорногора говорить» (1931), «Голуба кров» (1932). Його перу належить науково-публіцистична розвідка «Польський терор на Західній Україні», а також низка п’єс для дітей, спогади про Івана Франка і Марка Черемшину, Василя Стефаника. У квітні 1933 р. Козоріс був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ОПУ УРСР 2 жовтня 1933 р. на п’ять років виправно-трудових таборів по звинуваченню в тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об’єднанні «Західна Україна», вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках. На підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. розстріляний. Після викриття культу особи Сталіна військовий трибунал Київського військового округу переглянув судово-слідчу справу Козоріса і виніс ухвалу: «Постанову судової Трійки при Колегії ОПУ УРСР від 2 жовтня 1933 р. і особливої Трійки ДПУ Ленінградської області щодо Козоріса Михайла Кировича скасувати, а справу припинити через відсутність складу злочину». Михайло Козоріс реабілітований посмертно.