Юхим лойцкер

Лойцкер Юхим (Хаїм) Борисович народився 20 березня 1898 р. у м. Каневі в родині ремісника. Закінчив-місцеве чотирикласне училище. У 1920—1926 роках викладав єврейську мову та літературу, завідував будинками безпритульних у Каневі та Богуславі. Закінчив педагогічний факультет 2-го Московського університету (1930), після чого викладав мову та літературу у Київському вечірньому робітничому університеті. Навчався в аспірантурі при Інституті єврейської культури Академії наук УРСР, затим шість років працював старшим науковим співробітником та вченим секретарем цього інституту. З 1925 р. видрукував у періодичній пресі десятки статей та літературознавчих наукових праць про єврейську мову та літературу. Зокрема, про творчість класиків Шолом-Алейхема, Менделе Мойхер-Сфоріма, своїх сучасників Д. Бергельсона, Д. Гофштейна. І. Фефера, І. Кіпніса та багатьох інших. Юхим Лойцкер був одним із авторів єврейсько-українського та російсько-єврейського фундаментальних словників, а також брав активну участь у складанні ряду підручників для учнів трудшкіл та вищих учбових закладів. Після того, як на Україні були суціль закриті національні, в тому числі єврейські школи, культурні заклади, Інститут єврейської культури, останнім бастіоном єврейської культури в республіці залишився Кабінет єврейської культури, керував яким відомий учений, член-кореспондент АН УРСР І. Співак, а вченим секретарем був Ю. Лойцкер. В кінці 1950 р. обидва вони разом з усіма співробітниками цього закладу були заарештовані, а кабінет ліквідований. І. Співак не витримав страшних тортур на допитах і помер у тюрмі. А Лойцкера допитували впродовж кількох місяців, вимагаючи зізнатися в злочинах, яких він ніколи в житті не вчиняв. Нарешті Особлива нарада при МДБ СРСР, навіть не побачивши підсудного в вічі, винесла вирок: «п’ятнадцять років режимного спецтабору Степлаг . Лише після смерті «батька всіх народів», в кінці 1955 року, справа Лойцкера була переглянута, і він повністю реабілітований. Помер 1 лютого 1970 р. в Києві.

Ноте лур’є

Лур’є Ноте (Натан) Михайлович народився 15 січня 1906 р. в с. Розкішне Гуляйпільського повіту на Запоріжжі в сім’ї колоніста-селянина. Навчався в хедері, далі — в сільській школі. Після закінчення в 1931 р. Московського університету (філологічний факультет, єврейське відділення) вчителював у школах Одеси. Під час Великої Вітчизняної війни служив в армійській пресі. 1932 р. Лур’є опублікував єврейською мовою великий твір — першу частину трилогії «Степ кличе» — про селянське життя. Невдовзі вийшла друком друга, а по війні — третя його частина. Перу Ноте Лур’є належать також книжки оповідань і нарисів «Пасажир» (1937), «Любов біля моря», «У моїй країні»,«Брати» (1938), «Оповідання» (1940), «Дорога до щастя» (1950), «Небо і земля» (1965) та чимало інших. Письменник був активним громадським діячем, членом редколегій ряду періодичних видань, що друкувалися єврейською мовою. На початку січня 1950 р. Н. Лур’є був заарештований облуправлінням КДБ м. Одеси по звинуваченню «в антирадянській, націоналістичній і шпигунській діяльності». Слідство тривало понад сім місяців і завершилось обвинувальним висновком, за яким письменник мав бути ув’язнений на 25 років. Однак своїм рішенням Особлива нарада зменшила строк виправно-трудових робіт до 15 років. 27 квітня 1955 р. вирок Особливої наради був скасований за відсутністю складу злочину, а письменник реабілітований і випущений на волю. Помер 28 листопада 1987 р.