30. Переяславсько-московський договір: причини, умови та політика

Після болісних роздумів Б. Хмельницький прийняв невтішне рішення: заради збереження основних завоювань національно-визвольної боротьби українського народу і насамперед державності слід на деякий час піддатися під протекцію Москви. Цей крок був вимушений, оскільки польсько-кримський Кам'янецький договір 1653 p., який не передбачав навіть збереження за козацькою Україною статуту державної автономії у складі Польщі, ставив її перед фактом існування політичного взаєморозуміння Польщі і Кримського ханства. Б. Хмельницький, частина духовенства ще з 1648 р. зверталися до Москви з проханням, але не для того, щоб "возз'єднатися", а для того, щоб одержати підтримку у війні з Польщею, ворожою також і Росії. Однак московські правителі не поспішали. Вони вирішили зачекати, доки козаки й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдатися до відповідних дій. І лише тоді, коли українці заявили, що віддадуть перевагу союзу з Туреччиною, вони вирішили діяти. У результаті тривалих переговорів 1 жовтня 1653 р. цар Олексій Михайлович скликав земський собор, який ухвалив прийняти Військо Запорізьке "під государеву високу руку". Ухвалюючи це рішення, Москва сподівалася повернути деякі захоплені Польщею землі. На кінець 1653 р. в Україну було відряджено московське посольство з боярином В. Бутурліним, який мав прийняти присягу від козацької старшини на вірність московському цареві. 18 січня 1654 р. гетьман відкрив Раду, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Усього присягнуло 284 особи. Відмовилися присягати і відомі козацькі ватажки Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, ФілонДжалалій та інші. Небажання виявили також козаки Полтавського, Кропивнянського, Уманського і Брацлавського полків. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 р. Це так звані Березневі статті. За ним цар забезпечував Україні автономію, що стосувалася таких справ: гетьмана і старшину вибирає козацька рада, українська адміністрація і суди незалежні від московських, податки в Україні збирає український уряд, козацького війська має бути 60 тис, залишається давній поділ населення на стани (козацький, шляхетський, міщанський, духовний) і кожен стан зберігає свої права, Україна має право на переговори з іншими державами. Українці визнали такі права царя: тримати в Києві військову залогу з воєводою, обирати нового гетьмана, про закордонні посольства гетьман повідомляє царя, а права всіх станів цар затверджує своїми грамотами. В історичній науці й досі немає однозначної оцінки. Сучасники вважали, що це був договір, який не порушував суверенних прав України, гарантував їй збереження державності. М. Грушевський писав, що ця угода була формою васальної залежності, за якої цар погоджувався захищати Україну, не втручаючись в її внутрішні справи. Українські історики — В. Липинський, О. Оглоблин, В. Мороз та ін. резюмують суть договору як військовий союз України з Москвою.

31.Гетьманування і.Виговського. Гадяцька угода

Іоа́ннОста́фійовичВиго́вський— шляхтич київський, військовий писар (1648—1657) і гетьман Війська Запорозького (1657—1659), Київський воєвода (1659—1664).Один із укладачів Гадяцького трактату, за яким проголошувався гетьманом військ руських і чигиринським старостою. Головнокомандувач козацькими військами під час козацько-московської війни (1658-1659 рр.) та у Конотопській битві.

Га́дяцькийдо́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.