2.7. Текстологія: Датування, локалізація, атрибуція

Тепер текстолог ставить перед собою завдання визначити текст в часі та просторі, а також прив’язати його до певного суб’єкта усної традиції (або атрибутувати).

Датування тексту може здійснюватися, виходячи з внутрішніх прикмет його, відомих нам обставин його "зовнішньої" історії, а також шляхом вивчення його матеріального втілення, запису. Найбільш вірогідний час постання запису, деталі, варіанта, версії, редакції, твору знаходимо десь на перехрещенні двох допоміжних датувань – terminus ante quem, або дати, раніше котрої не могло з’явитися певне явище, та terminus post quem, або дати, пізніше котрої не міг виникнути текст.

Палеографічне (або неографічне) дослідження запису дозволяє отримати лише terminus post quem. Справді, коли на папері рукопису польового запису знаходимо водяний знак, повний відповідник котрого у певному альбомі філіграней датований 1832 роком, річ ясна, що даний запис міг бути створений тільки після цієї дати. Аналіз внутрішніх особливостей тексту та його "зовнішньої" історії може дати матеріал для обох допоміжних датувань. Найпростіший приклад. У славнозвісній збірці "руської трійці" "Русалка Дністровая" надруковано баладу про загибель Довбуша ("Гей по-під гай зелененький..."). Відомо, що цій книжці, котра вийшла 1837 р. "у Будим" (Будапешті), передувала спроба видати 1834 р. іншу збірку, під назвою "Зоря", з тими ж фольклорними текстами. Враховуючи молодий вік М. С. Шашкевича, І. М. Вагилевича, Я. Ф. Головацького, можна з певністю датувати цей запис часом не пізніше початку 30-х рр. XIX ст. З іншого ж боку, саму баладу, що зберігає деякі правдиві деталі відбитої в ній історичної події, створено було після вбивства О. В. Довбощука-Довбуша, яке сталося 1745 р., а той варіант, котрий знаходимо в "Русалсі Дністровій" – після арешту і страти в Чернівцях його товаришів.

Завдання встановлення місця запису, або локалізації виникає, головним чином, якщо текст не паспортизований або якщо паспортизація викликає сумнів. Завдання це надзвичайно складне, навіть складніше за датування. Щоправда, діалектні особливості дають можливість широкої локалізації, проте лише в тому випадку, коли їх не згладжено в запису. Іноді допомагають згадані в тексті географічні назви. Коли дія пісні відбувається в Києві або в Полтаві, це, як правило, нам мало що дає, проте якщо з’являються назви населених пунктів, відомих лише мешканцям певної місцевості, або такі ж назви гір, лісів, долин – та ще в незвичних контекстах, тоді сумніву у місцевим походженні варіанта не виникає. Коли, приміром, пісня починається словами "Загуду, загуду, у Щасновці не буду..." і має помітку "З Чернігівщини" (Чубинський. Т. 5. С. 451), не підлягає сумніву, що цей запис зроблено десь у теперішньому Бобровицькому районі, у самій згаданій Щасновці або неподалік.

У літературознавчій текстології наступне завдання, атрибуція, передбачає присвоєння анонімного твору певному авторові. Оскільки ж у фольклорі явище авторства дуже своєрідне (див.: 1.3), тому й наповнення терміна "атрибуція" тут ширше, а у дослідників більш вдалими і доказовими виходять атетези – доведення неможливості атрибувати твір певному авторові. Так, фахівці аргументовано доводять, що одна пісня не була складена гетьманом Іваном Мазепою, а інша – розбійником Устимом Кармелюком. Що ж до власне атрибуції, то у фольклористиці так називають і присвоєння певного варіанта думи в непаспартизованому записі тому чи іншому кобзареві або ж не менш копіткі дослідження, що дають можливість віднести певну групу пісень у збірнику до репертуару певного не названого публікатором співця. У російському ж епосознавстві атрибуцією називають навіть "визначення "вчителя" того чи іншого билинного співця" ³³.

Окрему проблему становить атрибуція запису певному фольклористові, що дозволяє, в свою чергу, зробити деякі важливі висновки – щодо якості запису, іноді місця, часу записування тощо. Інколи в цій ділянці фольклористичної текстології відбуваються маленькі, але справжні відкриття. Порівняно недавно з’ясовано було, наприклад, що О. О. Потебня не лише віддавав свої записи пісень до збірок А. Л. Метлинського, М. В. Лисенка і П. П. Чубинського, але й сам склав та підготував до друку збірку, в науці відому досі за ім’ям спонсорки – "Українські пісні, видані коштом О. С. Балліної" (СПб., 1863). Це видання серед трьох "вчених праць" молодого тоді філолога називає в офіційному поданні попечитель Харківського учбового округу К. Фойхт у відповідь на запит (з грифом "Секретно") Міністерства народної освіти про "моральні та вчені достойності п. Потебні" ³⁴. Запит викликано публікаціями в російській реакційній пресі про українофільські виступи О. О. Потебні під час закордонного відрядження; відгук К. Фохта про вченого був прихильний, водночас об’єктивно оцінював його політичні настрої. У такому контексті свідчення про авторство збірки сумніву не викликає.

ПИТАННЯ

Для самоперевірки. Локалізацією тексту у фольклористичній текстології називають...

1. ... встановлення його місця на хронологічній шкалі..

2. ... виправлення помилкових написань географічних назв на правильні.

3. ... встановлення місця запису.

4. ... кодування в шифрі рукописного запису місця його зберігання в архіві.

Відмінникові. Сучасна дослідниця доводить, що ім'я та прізвище Марусі Чурай в середині XVII ст. мали звучати як "Маря Чураївна" ³⁴. Чи можна це вважати аргументом на користь датування легенди про цю полтавську співачку XIX ст., коли форми "Маруся Чурай" відповідали ономастичній нормі?