36.Дослідження історії нацизму в Німеччині

Одним з перших досліджень стала книга Ерлста Нольте "Фашизм у його епоху" (1963). Спираючись переважно на офіційні документи нацистів та їхніх вождів, історик стверджував, що фа¬шизм (нацизм) став реакцією на марксизм і лібералізм, народжених на грунті капіталізму

Більшою глибиною проникнення відзначалися праці профе¬сора політичних наук Боннського університету Карла Дітріха Бра- хера, зокрема "Німецька диктатура. Виникнення, структура, розви¬ток націонал-соціалізму" (1969). Цей вчений виводив нацизм з поєднання трьох ідейних течій - демократії, соціалізму і націона¬лізму, які переплелися під впливом Першої світової війни. У Ні¬меччині, яка програла війну, націоналістично-авторитарна за сутні¬стю і революційна за формою хвиля знищила слабкі інститути демократичного суспільства і призвела до встановлення тоталі¬тарної диктатури.

Значний суспільний резонанс мала праця публіциста Йоахіма Феста "Гітлер. Одна біографія", що вийшла друком 1973 р. і, нез¬важаючи на великий обсяг (1200 стор.) і високу ціну, швидко зник¬ла з продажу. Її автор підійшов до біографії нацистського вождя з психологічних позицій, намагаючись реконструювати особливий внутрішній світ свого героя, звертаючись до засобів психології і містичних асоціацій. Й. Фесту вдалося представити Гітлера як осо¬бистість, яка відображала інтереси, світосприйняття і страхи серед¬нього німецького обивателя, котрий за своє життя пережив глибокі соціальні катаклізми, а також особистість, яка фанатично вірила

ні ім ніпвс призначення. Успіх книги Й. Феста був значним; вона ви- ціідіпш ще кількома виданнями і була перекладена багатьма мовами.

І Ісрсоналістський підхід Й. Феста не розкривав соціальних менектів феномену нацизму. Цей недолік намагалися подолати інші Німецькі історики. Герхард Шульц виступив з положенням про те, Що нацизм і фашизм були проявами крайнього націоналізму, який Пуі» співзвучний з настроями більшості населення, котре зазнало ІИЖКІЇХ психологічних травм у роки війни і післявоєнної відбудови. Ного погляди на нацизм, як на споріднене з консерватизмом, марк¬сизмом і націоналізмом явище, перегукувалися з поглядами К Д. Іірахера. Постановка нацизму в більш широкий контекст по¬рівняння тоталітарних режимів в Європі першої половини XX ст. шусила істориків давати відповідь на запитання, чому в одних країнах перемогли диктаторські режими, а в інших збереглися де¬мократичні інститути.

37. «Соціально-критична школа» в історіографії Німеччини

виникла в Білефельдеькому університеті. Гї характеризував більш широкий підхід до соціальної історії в дусі Школи "Анналів", який передбачав аналіз соціальних шарів, політичних форм панування, економічного розвитку і соціально-культурних феноменів. У тако¬му плані соціальна історія повинна була досліджувати соціальні структури, процеси та дії, розвиток класів, верств і груп, їх взаємодії та конфлікти. Через такий підхід історики намагалися критично переосмислити німецьке минуле, звільнити його від "елі¬тарних" тлумачень, вивести на перший план масові демократичні процеси. Водночас така оновлена історія мала стати "політичною педагогікою", що розвінчає усталені націоцентричні стереотипи. Теоретичною підставою досліджень було обрано теорію модерніза¬ції, ідеї М. Вебера і марксизм.

Лідером соціально-критичної школи став професор універси¬тету в Білефельді Ганс Ульріх Велер. Він створив концепцію ні¬мецької історії ХІХ-ХХ ст. ("Бісмарк і імперіалізм", 1969, "Ні¬мецька імперія 1871-1918", 1973 тощо). Учений показав, що всі сфери суспільного житгя нерозривно пов'язані між собою. Полі¬тика імперіалізму, яку проводили правлячі кола Німеччини в другій половині XIX і на початку XX ст., була одним із способів стабілі¬зації влади, що прагнула розв'язати внутрішні проблеми не шляхом реформ, а зовнішньої експансії. Це спричинило поширення націо¬налізму, який переріс у шовінізм і закріпився у свідомості мас. У результаті цього не відбулося модернізації суспільних відносин, збереглися віджилі форми авторитарного правління, котрі штов¬хали країну до чергової диктатури, якою став нацизм. Учений склав послідовний ланцюг спадкоємності влади від Бісмарка до Гітлера, аргументовано показав відставання модернізації суспіль¬них стосунків від індустріального розвитку, що становило внутріш¬ню суперечність історії Німеччини. Своєрідність Німеччини, на його думку, полягала в тому, що на рубежі нового часу у ній не відбулося успішної демократичної революції.

Ірофесор Дюссельдорфського університету Вольфґанґ Мом-

мичі досліджував проблеми німецького та міжнародного імперіа-

лізму, спираючись на творчі здобутки М. Вебера. Він побудував

і мою теорію імперіалізму як технологічної та економічної переваги

розітнутих країн, для яких стали тісними їхні власні кордони.

Учений виокремив два типи імперіалізму - реакційний і загарбни-

цьким, що здійснює захоплення нових територій, й історично

прогресивний, який спрямований на вивіз капіталів, міжнародну

співпрацю й кооперацію.

Найбільш різноманітну картину соціальної історії Німеч-

чини презентував знаний представник цього напряму Юрїеи

Кокка. У численних роботах про стан і зміни німецького сус-

пільства в XIX і XX ст. він прагнув простежити за змінами, що

відбувалися в різних соціальних групах під впливом політичних,

економічних, воєнних, культурних чинників. В одній з моногра-

фій, присвячених стану німецького суспільства в роки Першої

світової війни ("Класове суспільство під час війни. Німецька

соціальна історія 1914-1918", 1973) він довів, що у той час значно

зміцнилися позиції промислових підприємців, котрі відтіснили

земельну аристократію на другий план. Але це не змінило си-

туації на краще - демократичні реформи, яких потребувала Ні-

меччина, так і не відбулися. В інших працях Ю. Кокка зайнявся

вивченням розвитку німецького капіталізму, ролі і становища

соціальних верств у цьому процесі.