34. « Нова соціальна історія» в Німеччині

Як зазначалося вище, з 60-х років XX ст. у німецькій історичній науці стався рішучий поворот у бік соці¬альної історії. У процесі утвердження засад соціального досліджен¬ня у ФРН виникло декілька напрямів і шкіл.

особливо складним шляхом.

УМарбурзькому університеті навколо професораВольфґан- ІІІ Аосндрота (1906-1985) у 70-ті роки сформувалася марксистська ("млрбурзька") школа історії робітничого руху. Представники шко¬ті зверталися насамперед до питань ідейно-політичного розвитку робітничого руху і становища робітництва. Цим питанням при¬пинив свої роботи засновник школи - "Піднесення і криза ні¬мецької соціал-демократії" (1964), "Історія німецької соціал-демо- иртії" (1975). Він вважав, що німецьке робітництво було найбільш послідовним носієм демократичних ідей, що пробивали собі шлях у німецькому суспільстві в цілому.

Інший представник цієї школи - Райнгард Кюнль - вивчав іс- юрію німецького нацизму. Його роботи виявили причини значного поширення націонал-соціалістичних ідей у німецькому суспільстві після Першої світової війни ("Націонал-соціалістична ліва", 1966; "Фашизм. Причини. Структура панування. Актуальність", 1983; "Нація. Націоналізм. Національне питання", 1986). Він показав, що нацисти, на відміну від традиційних консервативних партій, змогли забезпечити масову базу для реалізації цілей, яких намагалися досягти правоконсервативні сили. Результатом цього став союз двох нерівноцінних партнерів - масової націонал-соціалістичної партії і промислово-аристократичних еліт

Лідером соціально-критичної школи став професор універси¬тету в Білефельді Ганс Ульріх Велер. Він створив концепцію ні¬мецької історії ХІХ-ХХ ст. ("Бісмарк і імперіалізм", 1969, "Ні-мецька імперія 1871-1918", 1973 тощо). Учений показав, що всі сфери суспільного житгя нерозривно пов'язані між собою. Полі¬тика імперіалізму, яку проводили правлячі кола Німеччини в другій половині XIX і на початку XX ст., була одним із способів стабілі¬зації влади, що прагнула розв'язати внутрішні проблеми не шляхом реформ, а зовнішньої експансії. Це спричинило поширення націо¬налізму, який переріс у шовінізм і закріпився у свідомості мас. У результаті цього не відбулося модернізації суспільних відносин, збереглися віджилі форми авторитарного правління, котрі штов¬хали країну до чергової диктатури, якою став нацизм

І Ірофесор Дюссельдорфського університету Вольфґанґ Мом-

мичі досліджував проблеми німецького та міжнародного імперіа-

лізму, спираючись на творчі здобутки М. Вебера. Він побудував

і мою теорію імперіалізму як технологічної та економічної переваги

розітнутих країн, для яких стали тісними їхні власні кордони.

Учений виокремив два типи імперіалізму - реакційний і загарбни-

цьким, що здійснює захоплення нових територій, й історично

прогресивний, який спрямований на вивіз капіталів, міжнародну

співпрацю й кооперацію

35.Консервативна історіографія в Німеччині іі світової війни

У дискусію з такими поглядами вступив професор Гамбур-

зького університету Фріц Фішер. У 1961 р. він опублікував працю

"Чрив до світового панування". Вивчивши архівні матеріали, він

зробив висновок, що німецький уряд напередодні Першої світової

війни плекав експансіоністські плани, які підтримували більшість

політичних сил і населення. Мало того, вчений стверджував, що

1 ітлер фактично ставив такі ж загарбницькі цілі, тим самим демон-

струючи спадкоємність німецької політики у XX ст.

прусським мілітаризмом і нацизмом ("Війна ілюзій. Німецька політика в 191 1-1914 рр.", 1969). Його погляди розви¬нули учні, зокрема, професор Гамбурзького університету Гельмут Беме у фундаментальній роботі "Німецький шлях до могутності 1848-1881" (1966). Цей дослідник розширив поле аналізу, вклю¬чивши у вивчення не тільки державу, а й економічні та соціальні стосунки. Він стверджував, що внаслідок промислової революції і боротьби за ринки Пруссія змогла встановити своє економічне панування у Центральній Європі, об'єднати господарство інших німецьких держав і поставити їх в залежність від себе. Результатом стало усунення від впливів буржуазних сил і зосередження влади в руках аристократичних угруповань. Таким чином, сформувалася міцна авторитарно-консервативна система, яка вплинула на розви¬ток Німеччини.

Консервативні погляди були властиві історикам правої полі¬тичної орієнтації. Вони гуртувалися навколо створеного у Тюбін- ґені 1960 р. Інституту післявоєнної німецької історії. У численних працях консерватори намагалися висвітлювати історію Німеччини з націоналістичних позицій. Так, у двотомній праці А. Гельбока "Історія німецького народу" (1964-1967) пропагувалися ідеї про вищість німецької нації над іншими народами, необхідність об'єд¬нання всіх німців в єдиній державі, включення в неї Австрії і частини Швейцарії, а також територій, з яких після війни було виселено близько 7 млн німців. Для цих істориків національні цін¬ності залишалися пріоритетними, а держава - прямим знаряддям їх втілення. Професор Рурського університету Б. Віллмс у праці "Ні¬мецька нація" (1982) зазначав, що історія творить і згуртовує націю, яка є вищою цінністю, "не підвладною моралі". Тому й пе¬ріод нацизму є невід'ємним елементом німецької нації, з яким повинен ідентифікуватися кожен німець.