33. Особливості сучасного організаційного розвитку німецької історіографії

Зближення історії з іншими соціальними і гуманітарними ішуками виявилося плідним для німецької історіографії. Слідом за сніговою історичною думкою у 80 90-х роках німецькі історики активно переключилися на свідомісні процеси. Культурна антро¬пологія привернула увагу багатьох дослідників, спрямувала їх піз¬нання на вивчення свідомісних структур — менталітету. Вона змусила підсилити герменевтичний складник досліджень, розшиф¬рування сенсів, які стоять за мовою і артефактами відповідної епохи й середовища. Хоча назагал постмодерністські впливи позна¬чилися на розвитку німецької історіографії меншою мірою, ніж в піших західних країнах.

У 1990 р. німецька історіографія опинилася в новій ситуації- до неї приєдналася східнонімецька історична наука, що мала певні особливі традиції, наукові центри і здобутки. Історики НДР, поза прискіпливим ідеологічним контролем з боку комуністичного режиму, зуміли розвинути плідні дослідження з аграрної історії Центральної та Східної Європи, історії Ганзи і скандинавських країн, порівняльної історії революцій нового часу. Після утворення поєднаної Німеччини розпочався процес "департизації-" східно¬німецьких університетів, під час якого історичні факультети були тимчасово закриті до завершення набору нових викладацьких кад¬рів за існуючою у ФРН процедурою. У 1991 р. директором Інсти¬туту історичних наук Берлінського університету став знаний за¬хіднонімецький вчений-ісгорик Г. А. Вінклер. Вдалося уникнути "полювання на відьом" і праце влаштувати за фахом більшість істориків колишньої НДР, зберегти провідні історичні часописи, оновити тематику досліджень. У Берліні було створено Центр до¬сліджень з історії та теорії науки, де почали працювати відомі східнонімецькі гуманітарії, зокрема історики. Отримавши в своє розпорядження багаті архіви НДР, під егідою спеціальної комісії иупдестагу історики підготували і опублікувати у 1990-х роках ден"ять томів документів про комуністичний режим НДР.

Наприкінці XX ст. німецька історіографія являла дуже стро¬пилу картину. У ній працюють найрізноманітніші школи і напрями, представники яких досліджують як проблеми національної, так і всесвітньої історії. В останнє десятиріччя XX ст. німецькі історики поза конкретно-історичними студіями реалізовували і, частково, реалізовують низку міжнародних науково-дослідницьких проектів. Серед них проект "Диктатури в Європі XX ст.", який виконує Центр досліджень сучасної історії в Потсдамі під керівництвом Ю. Кокки. Під егідою Фонду Фрідріха Еберта і під керівництвом Г. А. Ріттера реалізується 12-томний проект "Історія робітників і робітничого руху в Німеччині". З 1991 р. публікують дослідження серії, присвяченої історії європейської буржуазії, у якій побачили світ монографії Г. Берґгоффа, М. Вінфорта та інших. Професор Берлінського університету В. Бенц ініціював реалізацію міжнарод¬ного проекту "Європейська історія", який за участю провідних вче¬них багатьох країн світу повинен у декількох десятках томів ви¬світлити всі аспекти історії континенту від часів античності до наших днів. Зацікавленість німецьких істориків викликає тема "ре¬ального соціалізму" або вивчення суспільного розвитку НДР та його порівняння з ФРН.