27.Культурно-антропологічна історія в сша р. Дарнтон

У середині 80-х роки дослідницьке поле "нової соціальної історії"" у США зазнало серйозних змін. Під впливом постмодернізму и США та європейських країнах поширилася течія "нової культурної історії", яка виступила в опозиції до соціальної. На початках теоретичним підґрунтям для неї послугувала культурна антропологія К. Гірша, збагачена методами лінгвістики та культурології. "Нові культурні історики" докорінно відрізняються від традиційних, котрі описують т. зв. зовнішні прояви культурного життя. Одна з творців нового напряму Лінн Гант у книзі "Політика, культура і клас у Французькій революції"" (1989) дала приклад оригінального під ходу, показавши, як під впливом іконографії та ритуалів формував ся образ нової політичної та соціальної дійсності, відмінний вії попереднього. У ній культура - тобто артефакти художнього відображення оточення - виконували функції посередника між реальністю та її сприйняттям. Автор зазначила, що тільки культурні феномени дають змогу впорядкувати хаос оточення, надавши йому певного змісту й сенсу. У такому розумінні культура перетворюється на єдиний засіб комунікації між окремими особами, мі* особами й оточенням. Це дає підставу стверджувати, що як історія так і інші соціальні та гуманітарні науки на початку ХХТ ст. пере живають перехід до вивчення насамперед культурних феноменів, ям приховують у собі "коди" сприйняття дійсності окремими ЛЮДЬМИ І колективами. Такий підхід відкриває нові можливості як у вивченні на рівні соціальних процесів, так і на мікроісторичному рівні. V центр дослідження стають проблеми сприйняття і суб'єктивного "де кодування" інформації, одержуваної особами і спільнотами ззовні.

Дослідження культурних феноменів дало змогу історикам з'ясувати особливості сприйняття рабства різними верствами населення у XIX ст., світобачення різних категорій американського населення, зокрема, негрів тощо. Інтерес дослідників привертали події та явища історії інших країн і народів. Значний резонанс мала книга професора Прінстонського університету Роберта Дарнтона "Велика котяча різанина та інші епізоди з історії французької культури" ( 1984), написана у річищі історії ментальностей.

У цій книзі досліджуються способи бачення світу у Франції XVIII століття, причому автор прагнув показати не тільки уявлення французів про навколишній світ, але й те, як саме вони його інтерпретували, якого сенсу надавали, які почуття у нього вкладали, Замість того, щоб іти прокладеною дорогою інтелектуальної історії, його дослідження вдирається на незвіданий терен, що у Франції називається історією ментальностей

Більшість схильна вважати, що культурна історія займається пише високою культурою. Культурою з великої літери. І, хоча icторія культури з маленької літери сходить до праць Якоба Буркгарда, якщо не Геродота, вона залишається маловідомою і сповненою неочікуваного, а тому читачеві, можливо, будуть потрібні певні роз'яснення. Якщо історик ідей простежує розвиток формального мислення від одного філософа до іншого, то історик-етнограф досліджує уявлення про світ простих людей, прагнучи відновити їх картину всесвіту, продемонструвати, як вони розкладали по поличках дійсність у себе в головах і як це відобразилося на їхній поведінці. Він не робить з так званої "людини з вулиці" філософа, а намагається виявити стратегію виживання, що диктувалася вулицею, Вулиця навчає простих людей особливого роду кмітливості, і треба сказати, вони здебільшого проявляють не менше здорового глузду, ніж вправні філософи. Просто замість того, щоб висловлювати судження у термінах логіки, вони оперують матеріальними предме-тами або іншими речами, що їх надає їм власна культура, наприклад, обрядами або усними розповідями.

У цій книзі автор досліджує якраз такі - незвичні для нас - уявлення про світ, а початком для аналізу послугували неочікуваності, на які він натрапив у доволі різнорідних текстах: примітивному варіанті казки про Червону Шапочку, звіті про масову різанину котів, своєрідному описі міста, цікавих досьє інспектора поліції і т. п. - документах , котрі не можна назвати типовими для XVIII століття, але які допомагають нам проникнути у нього зсередини.

Ймовірно, відхилення в бік від проторених шляхів не можна назвати повноцінною методикою, однак завдяки такому способові вдасться ознайомитися з нетривіальними поглядами, які іноді виявляються найбільш доказовими. Автору не зрозуміло, чому культурна історія повинна уникати ексцентричності й зосереджувати свою увагу на середньому: значення і сенси не зводяться до середніх величин, для символів і знаків не можна знайти спільного знаменника" (Р. Дарнтон. Великое кошачье побоище и другие эпи¬зоды из истории французской культуры. Москва, 2002. С. 6-9).