50. Деякі риси розвитку історичної думки в африканських країнах в другій половині XX ст..

Для історіографії Алжиру, де у 90-ті роки XX ст. ісламські

фундаменталісти намагалися опанувати владу й створити ісламську

державу, характерне звернення до арабо-мусульманського минулого,

в якому найбільшою повагою користується спадщина і би Халдуна.

Щоб обмежити вплив ісламських фундаменталістів, які заперечують

значення європейських впливів, держава щільно опікується істо-

ричними знаннями, сприяє розвиткові світської науки й культури.

У зв'язку з цим створено Науковий центр історичних досліджень,

який 1982 р. опублікував чотиритомну "Історію Алжиру", де голов-

на увага приділена національно-визвольному рухові ХІХ-ХХ ст.

В історіографічній практиці алжирських істориків, як і в суспільно-

політичному житті, часто стикаються і конфронтують протилежні

погляди. Так, Мохамед Сахлі проводить ідеї "переведення" алжир-

ської історії на національний (арабський) грунт і усунення впливів

європейської історичної думки ("Деколонізація історика", 1965).

Один з провідних дослідників старовини Махфуд Каддаш в праці

"Історія алжирського націоналізму" (1980) стверджує, що голов-

ною ідейною підставою національно-визвольного руху був іслам, а

антиколоніальний рух був наслідком зіткнення двох цивілізацій -

арабо-мусульманської та європейської.

УТропічній Африці на південь від Сахари налічується понад ЗО новоутворених держав, більшість яких порівняно недавно стали самостійними. Фахова історіографія в них назагал перебуває в ста¬дії становлення. Практично вся нечисленна інтелігенція цих країн здобувала вищу освіту в університетах Заходу або колишнього СРСР. Це спричинило поширення тут дуже різноманітних суспіль¬но-політичних ідей і гострої, часто збройної, боротьби за владу між протилежними в ідейному плані партіями та угрупованнями.).

Усе це породжує дуже строкату картину сучасного стану африканської історіографії, в якій простежуються найрізноманіт¬ніші суспільно-політичні впливи - від консерватизму до мусуль-манського радикалізму, від позитивізму й марксизму до Школи "Анналів". Так, камерунський історик Бетоте Діка-Аква Нья Бо- намбела в роботі "Проблеми африканської антропології та Історії'" (1982) виступає прихильником афроцентризму, пов'язує історію африканських народів з давньоєгипетською цивілізацією, пропонує новий "африканський" метод дослідження, властивий тільки вихід¬цям з чорного континенту.

З другого боку, в низці країн (Сенегал. Нігерія, Кенія, Камерун тощо) на історіографію впливають світові методології. Зокрема, один з найвідоміших африканських істориків з Кот д'Івуар (колишня Республіка Берег Слонової Кістки) Жозеф Кі-Зербо на замовлення

ЮНЕСКО 1980 р. підготував працю "загальна історія Африки ' за взірцем Школи "Анналів". Він намагається ПОДАТИ КАРТИНУ ВСІХ СТОРІН життя африканців в доколоніальний і колоальний період залучаючи дані археології, етнографії, мовознавства юию (ЬІІПМІІЩО ідеєю його праці є думка про вирішальний вплив і сої рифічіюі <> МІНІ ника на всіх етапах розвитку народів континенту.

Науково-історичні дослідження Африки, незважаючи и.і іри валізусилля вчених різних країн світу, перебувають на почаїко вому етапі. Міжнародні організації, передусім структури ООИ, докладають немалих зусиль для модернізації країн африканського континенту, надають першочергового значення поширенню освіти й підготовці висококваліфікованих кадрів, котрі повинні стати ос¬новним важелем модернізації. Нині практично в усіх африканських країнах створено регіональні організації з вивчення минулого і су¬часного народів континенту. Можна назвати створений 1968 р. вНіамеї (столиця Республіки Ніґер) Регіональний центр досліджень і документації з усної традиції; 1983 р. у Лібревіллі (столиця Габону) почав діяти Міжнародний центр цивілізацій банту. Конголезький дослідник Жакоб Оканза писав: "Фольклорні багатства Африки не¬вичерпні, але, на жаль, навіть їм загрожує небезпека забуття. Зав¬дання африканської інтелігенції - зібрати і записати цей фольклор¬ний матеріал".

Сучасний стан вивчення історії народів і країн Африки зали¬шає ще багато "білих плям" і проблем, котрі викликають дискусії. Серед них можна виокремити такі:

1.Проблема походження і суспільного устрою народів доко- лоніальної Африки. Більшість дослідників згідні з тим, що Африка є прабатьківщиною людини; тут народилися всі первісні здобутки техніки на етапі відокремлення людини від природи.

2.Значення давньоєгипетської цивілізації, яку частина вче¬них вважає досягненням "африканської цивілізації""; ідеї афроцент¬ризму є популярні серед дослідників чорного континенту, котрі наполягають на формуванні окремої комплексної науки й методо¬логії - афрології (Ш. А. Діогі).

3.Значні розбіжності характеризують визначення суспільно¬го устрою доколоніальної Африки - від первісного суспільства до особливого "африканського способу виробництва" (за аналог ією до "азійського"). Однією з популярних теорій є "теорія данництва",

4. Проблеми колоніалізму та антиколоніальної боротьби. їх вивчення забезпечене певним документальним матеріалом, але спори заторкують передусім оцінки. Здебільшого африканські дослідники заперечують погляди частини західної історіографії про "цивіліза- ційну місію" колонізаторів. Головну увагу звертають на негативні сторони колоніальної політики - вивіз невільників (хоча рабство й работоргівля процвітали на континенті ще до колонізації), зневаж-ливе