48. Риси становлення історичної думки в Египті в першій половині XX ст..

Модернізація освіти і науки в Єгипті, як і в інших арабських

країнах Північної Африки (Маґрибу), була змушена долати потуж-

ний опір арабо-мусульманських націоналістів, котрі небезуспішно

намагалися не допустити європеїзації суспільної свідомості мас.

Нечисленній світській інтелігенції доводилося витримувати шале-

ний тиск, а часом й переслідування за поширення наукових знань з

боку релігійних фанатиків і націоналістів.

Показовим у цьому стосунку є життя і творчість визначного

єгипетського історика і літератора Тахи Хусейна (1889-1973). Буду-

чи сліпим з дитинства, він спромігся закінчити університети Каїру і

Сорбонни, досягну в вершин у науці й літературі. Свою дисертацію

він присвятив вивченню творчості Іон Халдуна, оцінивши її як

переломний етап у розвитку арабської інтелектуальної думки. Пра-

цюючи в Каїрському університеті, вчений публікував багато робіт

про культуру арабського Єгипту, чим викликав гостру реакцію

клерикальних мусульманських кіл і був змушений залишити

роботу й країну. Тільки у 50-ті роки він знову повернувся до Каїр-

ського університету, ставши його ректором, а згодом - міністром

освіти Єгипту. У своїх працях цей вчений в дусі позитивізму кри-

тично аналізував давні арабські тексти, демонструючи присутність

у них спотворення минулого на догоду ісламу. Оцінюючи тривалу

й багату історію Єгипту, Таха Хусейн стверджував, що вона

належить не арабо-мусульманській, а "середземноморській" цивілі-

зації. Цим він поклав початок теорії "фараон ізму". Учений брав

участь у гострій полеміці з прихильниками арабського націона лізму, котрі наполягали на особливій єгипетській самобутпосп (Ахмет Амін та інші), захищав ідею універсалізму, залишаючий, правовірним мусульманином. Близьким за поглядами до Т. Хусеи на був Мохамєд Інан, який у книзі "Мусульманський Єгипет" (19(1) висвітлив процес поширення ісламу

З другого боку, у першій половині XX ст. в Єгипті ПОІІИІрІІ лася романтична історіографія, представники якої, прагнучи сппра тися на джерела, ідеалізували арабську колонізацію Єгипту і Північ ної Африки. Так, Аббас Махмуд сиіь-Аккад (1889-1964) виступі т т працями "Геній Мохамеда" (1940), Геній Абу-Бакра" (1944) тощо

49. єгипетська історіографія після ІІ світової війни

Найбільш розвинутою залишаєтьсяєгипетська історіогра¬фія. Після Другої світової війни і державного перевороту (револю¬ції") 1952 р. були відкриті нові університети в Александрії, Каїрі (Айн-ІПаме), виникли нові історичні установи (Центр джерел та історії сучасного Єгипту, 1946). Продовжив успішно розвиватися Інститут Єгипту (1857), Французький інститут східної археології (1881) тощо.

На післявоєнну єгипетську історіографію значно вплинули сміливі праці філософа Абд ар-Рахмана Бадаві, який розвинув ідеї абстрактного гуманізму та атеїзму, знаходячи їх корені у філософії ісламу ("історія атеїзму в ісламі", 1944). Учений відзначив відмін¬ність арабо-мусульманської історичної культури від європейської, але заперечив ідеалізацію та спрощення минулого в творах попе¬редніх арабських істориків.

Після війни з новою силою поширилися ідеї "фараонізму". Історики змогли виявити й дослідити елементи спільності та спад¬коємності між давньоєгипетською та арабо-мусульманською циві¬лізаціями (М. Сабрі, Т. Хусейн). Це дало підстави єгипетським історикам більш органічно поєднати давньоєгипетський та араб¬ський періоди історії країни. У новітніх дослідженнях, не позбавле¬них певної політичної кон'юнктури, єгипетський й арабський складники більш органічно вплетені у загальну історію країни. Так, Мохамед Ібрагім Муриіаді в праці "Арабськість Єгипту та його коптів" (1993) розвинув думку, що єгипетський народ сформувався з різноманітних етнічних елементів, які ступали на єгипетську землю впродовж віків. Ці елементи ("етнічні хвилі") вже у давні ча¬си утворили однорідну масу, якій від початків був властивий "араб¬ський дух" ("урубат"). Інший історик - І'амаль Бадаві ("Мусульмани і копти: від колиски до слави", 2000) - приходить до думки, що саме

араби у дуже давні часи прийшли в Єгипет з північного сходу іі принесли із собою писемність, державність та інші цивілізаційні здо¬бутки. Обидва згадані історики знаходять в минулому особливий "дух" Єгипту, втілений у здатності творити міцний "сплав" з різно¬манітних народів, "арабськість" і релігійність. Щодо останньої, то й у давньоєгипетській релігії вони відкривають ознаки монотеїзму.

Помітний слід в єгипетській історіографії залишив Абд ц.р- Рафія (1889-1965). Він написав десятки книжок з історії антиколо¬ніальної боротьби єгиптян, зокрема 10-томну "Історію Єгипту", що містила також події XX ст.

Під впливом світової історичної думки у 70 80-ті роки єги¬петські історики дещо модернізували тематику досліджень, запо¬чаткувавши студії з соціальної та економічної історії. Одним з прихильників нової тематики виступив Ріфаат ас-Саїд. Його пращ "Соціальні підстави повстання Орабі" (1967) розкривала со¬ціально-економічні причини повстання 1879-1882 рр., щоправда залишаючи на боці національні та релігійні. Під впливом марксизму цей історик акцентував увагу на ліворадикальних течіях національ¬но-визвольного руху. Свої методологічні погляди він презентував у роботі "Написання історії"" (1980), підкресливши вирішальну роль народних мас в історичному процесі.

У центрі уваги єгипетської історіографії постійно перебувала археологія. Її засновником вважається Ахмет Кемаль. Його чис¬ленні учні, що закінчили європейські та американські університети, продовжили вивчення археологічних пам'яток Єгипту. Спира¬ючись на підтримку зарубіжних університетів та фондів, єгипетські археологи (Самі Сабрі, Мустафа Амар, Мохамед Анвар Шукрі та інші) здійснили численні наукові відкриття, досягли успіхів у кон¬сервації археологічних пам'яток давнього Єгипту. Так, Мохамед Гонейм 1951 р. відкрив невідому піраміду в комплексі Джосера, дослідження якої зайняло декілька років і дало багатий пізнаваль¬ний матеріал. Здобутки численних археологічних розкопок постій¬но збільшують фонди єгипетських музеїв, приваблюючи до країни туристів з усього світу.