45. Історіографія у сучасній Японії

Проте ближче до кінця XX ст. японська історіографія сильно диференціювалася під впливом нових течій світової історичної думки, зокрема Школи "Анналів", культурно-антропологічної істо¬рії тощо.

Основними проблемами, котрі привертали увагу японських істориків у XX ст., булипитання стадіальності історичного роз-

витку японського суспільства у порівнянні з іншими країнами сві-

ту, ролі внутрішніх і зовнішніх чинників у модернізації країни у

новий і новітній час.

Щодо першої проблеми, то під впливом ідеї К. Маркса про

особливий "азійський спосіб виробництва", відмінний від європей-

ського зразка, серед японських істориків певний час були популяр-

ні концепції Норо Ейтаро про специфіку японського феодалізму,

заснованого на державній власності й кріпацтві. У 1970 р. К. Сіо-

дзава в роботі "Концепції азійського способу виробництва" дещо

модернізував цю теорію, визначивши "азійський спосіб виробниц-

тва" як окрему і специфічну форму суспільного устрою, який пере-

дує рабовласництву, феодалізму і капіталізму, назвавши його

"давньоазійською деспотією".

Друга проблема, що містить в собі низку підпроблем, назагал

пов'язана із з'ясуванням причин і чинників відставання Японії й

азійських країн в цілому від індустріальних держав Заходу, а також

особливостей протікання в ній ранніх модернізаційних процесів. У

цій проблематиці ще від початків XX ст. зустрілися два протилежні

погляди: про штучне привнесення і нав'язування капіталістичних

відносин у традиційне японське суспільство і про "природний"

процес їх формування у японському суспільстві XVIII XIX ст. історії" Нагахара Кейдзі, Накамура Сатору, Хаямі Акіра перекошш во довели, що елементи ринково-капіталістичних відносин почали формуватися в Японії ще у XVII ст., і що в усіх сферах житі я сільському господарстві, ремеслі, торгівлі, містобудуванні - просте жуються явища, подібні до європейських країн того часу. Ці пози гивні зрушення, однак, зіткнулися з різко консервативними рисами устрою і менталітету людей, заснованими на абсолютизації культур них традицій і міжлюдських взаємин. Навіть у XIX ст. ці суб'єктивні елементи суспільного життя продовжували гальмувати розвиток, не решкоджали руйнуванню традиційного суспільства. Тільки втру чан ня Заходу в різних його формах - економічній, технологічній, ідеологічній - спричинило прискорення модернізаційних процесів.

Водночас японські історики прагнули дати задовільну від повідь на питання про причини швидкої модернізації країни у XX ст. Аналізуючи суспільні зміни у XIX і XX ст., вони поділилися на кілька таборів. Частина вчених підтримала Такеуті Йосімі, який 1967 р. опублікував тритомну працю "Новий час в Японії та Китаї"". У ній він стверджував, що Схід до нового часу не знав розви тку "духовного чинника", тобто "ідеї розвитку" в європейському сенсі, котра стимулювала б суспільні зміни. У той же час з усіх азійських народів тільки японці були підготовлені сприйняти й застосувати західні ідеї на підставі традиційної і відкритої назовні культури "тенко бунке" ("культури поворотів"), на відміну від китайської "закритої"" культури, яка не сприйняла цих ідей. У цьому підході та оцінках відчутні кон'юнктурні моменти, котрі трудно узгоджу ються з історичними фактами.

Однією з контроверсійних тем японської історіографії зали¬шається проблематика японсько-російських відносин. Позитивні аспекти цих відносин культурного плану досліджено в працях багатьох японських істориків. Так, професор Акіро Такано є авто¬ром кількох монографій з історії японсько-російських відносин, 11 яких докладно досліджено перші контакти і взаємини японців і росіян, починаючи від XVII ст., коли російські землегіроходці осво¬ювали Далекий Схід ("Японія і Росія", 1971Але найбільше уваги японські історики приділяють вивчен¬ню японсько-російських стосунків на Далекому Сході у новий і новітній час, де на першому плані стоїть проблема т. зв. "спірних територій" - Курильських островів і острова Сахалін, котрі після Другої світової війни були окуповані СРСР, а нині перебувають під контролем Росії. З цього питання в Японії існує розлога наукова її публіцистична література. Японські історики (А. Такано, Сітаро Накамура та інші) прискіпливо дослідили різні аспекти японсько російських і японсько-радянських відносин щодо територіальної приналежності "спірних територій В останні роки японські історики проявляють підвищений інтерес доісторії країн Центральної та Східної Європи, передусім слов'янських. Гіри університеті Хоккайдо (м. Саппоро) створено Центр слов'янських досліджень, видається часопис "Лсіа 81ауіса Гаропіса". Розпад СРСР стимулював вивчення японськими вченими минулого і сучасного стану пострадянських країн. Центр слов'ян¬ських досліджень (директор - Кімітака Мацузато) реалізовує низ¬ку міжнародних дослідницьких проектів з вивчення історії Росії, України та інших пострадянських республік, головно з погляду соціальних і міжетнічних відносин в них у новий і новітній час. На¬слідком цих досліджень стали спільні публікації японських і вче¬них пострадянських країн під загальною редакцією К. Мацузато - "Виникнення мезоареалів в колишніх соціалістичних країнах: від¬роджені чи вигадані історії"" (2005), "Соціальна трансформація і міжетнічні стосунки на Правобережній Україні XIX - початок XX ст." (2005).