40. Особливості сучасного стану розвитку чеської історіографії

У демократичній Чехії історики звернулися до вивчення за¬бороненої раніше тематики російської та української еміграції у міжвоєнній Чехоеловаччині. У Празі 1996 р. пройшла наукова кон¬ференція "Центральна Європа і Підкарпатська Русь", а згодом з'я¬вилося друком документальне видання 3. Сладека та Л. Бєлошев- ської "Документи до історії російської та української еміграції в Чехословацькій Республіці (1918-1939)" (1998), а також монографії І. Ґоржеца, П. Шварца про розвиток Підкарпатської Русі в складі Чехословаччини. Назагал чеські дослідники поділяють погляд, що політика чехословацьких урядів щодо української еміграції і сто¬совно Підкарпатської Русі була відмінною: першій надавали мож¬ливу допомогу, а другу намагалися інтегрувати до складу держави.

Розпад колишньої єдиної чехословацької держави (1992) по¬ставив на порядок денний потребу більш глибокого вивчення націо¬нального питання та його впливу на взаємини між двома сусідніми народами. Після 1992 р. була створена Чесько-Словацька комісія істориків, в рамках якої пройшло обговорення проблем взаємин двох народів у минулому, були підготовлені документальні й дослід¬ницькі публікації (1. Рихлік "Чехи і словаки у XX столітті: чесько- словацькі стосунки 1914-1945", 1997).

41. нові тенденції розвитку історіографії в пострадянській Росії

42. підхід до синтезу історії Росії в сучасній Російській історіографії

43. Інтелектуальна історія в сучасній російській історіографії

Одним з нових динамічних напрямів російської історичної Науки є інтелектуальна історія. Головним її осередком є Центр ін¬телектуальної історії в Інституті всесвітньої історії РАН, створений 1998 р. і очолюваний Л. П. Рєпіною. Центр 1999 р. почав видавати альманах "Диалог со временем. Альманах интеллектуальной исто- рии", який пропагує широкий підхід до вивчення минулого, трак¬туючи його як постійний процес культурної ідентифікації людей певної історичної епохи. Під керівництвом Л. 11. Рєпіної російські до¬слідники почали вивчати процеси формування і трансформації іон ричної пам'яті як важливого елементу суспільної свідомості і само ідентифікації людей в Європі в період Середньовіччя і ранній І Іоннії час. Результати досліджень представлені в праці "Образи минулою і колективна ідентичність в Європі до початку Нового часу" (2003

44. Основні етапи розвитку історіографії в Китаї у XX ст..

У бурхливий період першої половини XX ст. формувалася модерна китайська історіографія, на яку значний вплив мав позити¬візм і марксизм. Перші фахові історики - Лян Цічао (1873-1929), Ху Ши (1891-1962), ЛіДачжао (1888-1927) - сприяли популяриза¬ції європейських історичних взірців, насамперед критичного ана¬лізу джерел. Однак традиційний підхід до історії як опису правлінь окремих династій, забарвлений конфуціанською філософією, мав міцні позиції. Політичні битви викликали небувале зростання інте¬ресу до історії: у міжвоєнний період у Китаї видавалося понад 1300 різних історичних часописів.

У 50-ті роки було опрацьовано і опубліковано багато доку¬ментів з історії соціальних рухів і повстань (тайпінів, іхетуанів, нянцзюанів тощо), Сінхайської революції 191 1—1913 рр. Розпочала¬ся змістовна дискусія щодо формування китайської нації: 1954 р. Фан Веньлань виступив з поглядом, що китайська нація склалася ще в 1Н тис. до н. е., але його не підтримали історики-марксисти, апелюючи до марксистсько-ленінських визначень буржуазної і со¬ціалістичної націй Розпочата 1966 р. "нова пролетарська культурна революція" спричинила масові репресії передусім інтелігенції, повний розгром наукових і освітніх закладів, припинення будь-якої наукової роботи. Марксизм-ленінізм був доповнений його китайським різно¬видом - "маоїзмом" - набором догматичних положень з праць вож¬дя. Кампанії переслідувань і репресій проти партійних працівників та інтелігенції, здійснювані з допомогою хунвейбінів - молоді, "не- затуманеної усталеними поглядами", - фактично поклали край іс-торичній науці. Історія стала винятковою прерогативою Мао Цзе- дуна і трансформаторів його ідей. У небагатьох незакритих газетах друкувалися лише праці на зразок Ши Хунбіна "Займемо всі позиції в історичній науці непереможними ідеями Мао Цзедуна", в якій автор писав: "Подивіться на всіх цих істориків та їхні твори, будь-то "Чунцю" Конфуція, "Ши цзи" Сими Цяня чи "Чзи чжи тун-

Після тяжких років "культурної революції" китайська історична наука поступово відновила свій організаційний та кадровий потенціал, вийшла на міжнародну арену. Проте історики КНР залишаються сер йозно заангажованими в політичну систему комуністичного режиму, зберігаючи значну залежність від установок ЦК КПК, трактування партійними ідеологами положень марксизму та маоїзму.

Наприкінці XX ст. історики КНР здійснили декілька вагомих науково-історичних проектів: завершено підготовку й видання 10-томної "Загальної історії Китаю", 3-томної "Історії Китайської буржуазної республіки", вийшли друком двотомна "Давня історія Китаю" Лю Цзехуа, "Історія селянських революцій в давньому Китаї"" Фам Ваньланя тощо. Слабше дослідженою залишається по