4. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.

Потреба — об'єктивна необхідність людини у чомусь, що спонукає її до діяльності. Потреба виявляється у нестачі певних благ, предметів.

Широкою популярністю у світі користується класифікація потреб, здійснена американським ученим А. Маслоу.

Визначальними серед потреб є економічні. Вони стають внутрішнім мотивом людини, який спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів сім'ї.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Економічні потреби надзвичайно різноманітні.

Виходячи з інтересів розвитку людини, вирізняють насамперед потреби у відтворенні робочої сили (безпосередньо впливають на продуктивність праці людини) і потреби у розвитку особистості.

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника

Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяють на: а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.); б) матеріальні –потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби а повазі і потреби в самоутвердженні.

За суб’єктами потреби поділяють на:

- індивідуальні, колективні та суспільні;

- домогосподарств, підприємств і держави;

- суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об’єктами потреби класифікуються так:

- породжені існуванням людини як біологічної істоти;

- матеріальні і духовні;

- першочергові і не першочергові.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку.

5. Закон зростання потреб. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку.

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими. На відміну від безмежних потреб, економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб.

Зако́н зростання потре́б — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв’язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не лише зростання, тобто появу дедалі нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому, від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між відносно необмеженими потребами и відносно обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, то нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси. У сучасному суспільстві люди мають широке коло потреб. Потреби — це відчуття нестачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості. Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні їх класифікації. За характером виникнення потреби поділяють на біологічні і соціальні. Біологічні потреби — потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо — виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти. До соціальних відносять бажання на­лежати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потребу лю­дини в самореалізації ін. Існують також потреби, породжені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді. Їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо. Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на ма­теріальні і нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари — це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, транспорту, зв'язку, юридичних служб та ін. За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні і групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено від інших людей. Інші потреби (в громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі й т.д.) задовольняються спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можуть задовольнятися як осібно, так і разом. Із підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняються осібно. За нагальністю задоволення потреби поділяють на елементарні, які задовольня­ються предметами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і ви­шукані, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші для Степана, мо­же виявитися предметом першої необхідності для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої необхідності. Наприклад, холодильники, телевізори у свій час були предметом роз­коші, сьогодні вони є невід'ємною частиною побуту. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємства потребують виробничих будівель і споруд, устаткування, складів та багато іншого, що дає їм змогу реалізувати їхні виробничі цілі.

У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або без­межними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.

Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство за­галом тощо. Економічні інтереси за їхніми суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). Існують і інші класифікації економічних інте­ресів, зокрема за об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін. Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів — передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником пев­ної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп — трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростан­ня, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балан­су й т.д. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.