1. Соціокультурна зумовленість філософії

Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства,  в цілому. Це означає, що виникнення філософії маєсоціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філософії привела до того, що філософський тип мислення з’являєтьсянасамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності.Масштабне бачення дійсності означає, що філософський типмислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі абопрояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться. Філософія якособливий тип знання має свою соціокультурну зумовленість(тобтофілософія виникає як відгук на виклики, які створює людина,суспільство і взагалі історія людства). Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленні дійсності. Цеозначає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людинапочинає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступніумови: людина розглядається як головна, центральна, особлива,неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиції такоговідношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет. Людина якнайбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіантсвого життя. Філософія– почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого

1. Соціокультурна зумовленість філософії. Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в надзвичайно складні умови соціального життя. Радикальна зміна ціннісних орієнтацій, гостра необхідність постійного пошуку і швидкого знаходження життєво вважливих рішень, стресові ситуації — все це проблеми повсякденного людського буття, сфера практичного застосування світоглядної культури, основу якої складає філософія.

Філософія — галузь знань, метою якої є схоплення сутності задля цілісного сприймання та пізнання світу людини, природних явищ і суспільних подій. Загалом — це знання про весь світ. Етимологічно складається з двох слів: phileoлюбити і sophia мудрість. Вперше термін запровадив Піфагор. Він має такі тлумачення: любов до мудрості, любомудрування, любомудріє.

Філософія, як феномен, зявляється вперше в давній Індії і Китаї, але тут вона не відмежовується від царини мудрості. На теренах стародавньої Греції термін отримує чітке обґрунтування, відповідно виокремлюється і предмет філософії.

Філософія сприяє розвитку людини, навчає міркувати, логічно вибудовувати думки, вербально передавати їх, а також застосовувати свої розум та мову для осягнення світу природи та самої людини. Філософію завжди цікавить не лише сам результат, а процес розуміння.

Філософія вибудовується із сумнівів і обґрунтувань, доведень, живе у вільних дискусіях і тому по-справжньому можлива лише в демократичному суспільстві.

Філософськими дисциплінами є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін.. Вона вивчає всі феномени культури під кутом загальності, тобто їх суті, місця та функцій в культурі.

Сучасна філософія є узагальненою філософською думкою людства. Ідейною основою сучасної філософії є загальнолюдські цінності і пріоритети. Вивчення філософії стає однією з головних передумов входження кожної молодої людини в загальнокультурний світовий контекст.

У більшості країн світу філософія посідає чільне місце в системі гуманітарних дисциплін вищої школи. Оволодіння основами філософських знань допомагає людині стати фахівцем, який уміє широко і глибоко мислити і діяти самостійно.

З філософії виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та життєдіяльності людини і суспільства.

Філософія — не конкретна наука, не сума наукових знань. На відміну від окремих наук філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність і його взаємозвязок з людиною. 2. Філософське мислення та його специфіка. Філософський стиль мислення зявляється тоді, коли людина починає масштабно мислити і шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія в перекладі — любов до мудрості. Філософський тип мислення є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш загальних шляхів її реалізації. Такі вибори людина може робити на 3-ьох осн. рівнях:

- звичайний, буденний, - почуття;

- теоретичний - мислення;

- практичний - на осн. почуття і мислення- визначеність і ідея.

Філософія - почуття усвідомлення, теор.-практ. визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого. Філософське мислення-це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення зявляється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:

           воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття;

♦                воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору;

♦                філософське мислення може окреслювати дійсність не та­кою, яка вона є, а такою, якою вона повинна бути;

♦                філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме мислення;

♦                воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;

♦                при цьому філософське мислення завжди намагається по­ставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття;

♦                воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів.

Наведені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме в філософії і за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідо­ме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розуміннні філосо­фія виступає як інтелектуальне прояснення своєї життєвої си­туації, осмислення стратегії та тактики своєї самореалізації.

Проблеми філософського світогляду є породженням різно­манітних проблем людини і детермінуються його діяльністю. Фактично будь-яка сфера діяльності людини виступає джере­лом проблем світогляду, в той час як природознавство обмеже­не пізнанням живої та неживої природи та природного в лю­дині. Головними витоками проблем світогляду можуть бути і індивідуально-екзистенційні, і соціально-класові, і внутрішньо- наукові, і художньо-етичні та ін.

У філософському розумінні проблема - це питання, що є органічною частиною пошукової пізнавальної ситуації, коли ма­ють місце пошуки нових явищ, процесів, структур, законів, нової інформації. Це знання про незнання і деякі передбачення не­відомого, що належить розкрити. Проблеми можуть бути ре­альні та надумані, вічні та тимчасові, суттєві та несуттєві тощо. Проте вони обов'язково є фундаментальними, оскільки висту­пають засадами будь-якого роду людської діяльності.

Усе різноманіття проблем філософського світогляду може бути зведене до шести великих груп:

♦   онтологічної;          ♦ гносеологічної;

♦   антропологічної; ♦ логічної;

♦   аксіологічної;          ♦ праксеологічної.

♦    Онтологічний (грец. ontos - сутнісне, logos - вчення - вчення про буття) аспект відображення людини і світу в філо­софії полягає в тому, що філософія як специфічна форма усв­ідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості покликана дати людині знання про світ та саму людину в її бутті. По суті вона за своїм змістом претендує на те, щоб відпо­вісти на питання: Що ж являє собою світ як такий? Яка його природа? Що являє собою людина за своєю природою та сутні­стю? Як влаштований світ, в якому живе людина? В чому сенс самого людського буття, мета і смисл життя? Причому всі ці питання філософія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні передумови буття, про найбільш загальні взаємовідносини між світом і людиною, про загальні законо­мірності буття як такого. При цьому неважливо, про який кон­кретно різновид буття йде мова - природний, культурно-сим­волічний, духовний або особистісно-екзистенційний. Будь-яка онтологія - незалежно від того, чи визнає вона вихідним мате­ріальне, ідеальне чи якесь інше буття - завжди намагається виявити загальні структури і закономірності розвитку речей та процесів як таких, залишаючи осторонь питання про законо­мірності їх пізнання і про ціннісне ставлення до них з боку пізнаючого суб'єкта. Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, який складається незалежно від волі і бажання людей.

Таким чином, онтологія являє собою розділ метафізики, націле­ний на виявлення загальних закономірностей буття як такого.

♦   Антропологічний аспект орієнтує на сприймання понят­тя «людина» як основної світоглядної категорії, виходячи з якої тільки й можна розробити систему уявлень про світ та законо­мірності його розвитку. Спроба виявити загальнолюдське в існу­ванні людей служить самоусвідомленню людини та виявленню її власного місця в світі, її відмінностей від живої природи. Особливого значення ця проблематика набуває в наш час, коли розвиток людства в цілому стає більш осмисленим і людина відчуває гостру потребу в саморозвитку, що узгоджується з доцільним розвитком суспільства, яке повинно забезпечити кожній людині гідне існування.

♦   Аксіологічний аспект полягає в дослідженні природи цінностей, їх місця в реальності та структури ціннісного світу, тобто зв'язків різних ціннностей між собою, з соціальними та культурними факторами, а також структурою особистості. Го­ловне завдання аксіології - показати, як можлива цінність в за­гальній структурі буття і яке її відношення до фактів реальності. Отже, аксіологія - це розділ метафізики, який спрямований на виявлення загальних ціннісних засад буття людини як суб'єкта, її практичної діяльності та поведінки. Це філософське вчення про буття істинних цінностей, що виступають міцною основою цілепокладаючої та оціночної діяльності людини та дозволяють їй вести творче та гармонійне існування в світі.

♦   Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе. Причому в основі відношення людини до світу лежать її потреби та інтереси, що можуть бути задоволені тільки в про­цесі практичного освоєння людиною дійсності. Виступаючи частиною буття, людина в той же час певним чином протистоїть йому та осмислює це своє протистояння. Одна з реалізацій такої ситуації дозволяє розглядати весь навколишній світ як об'єкт пізнання. Причому в якості об'єкта може виступати не тільки зовнішній світ, але й сама людина як частина світу, а також суспільство як організована сукупність людей. На цьому рівні філософія в граничній формі ставить питання про пізна­ванність світу та обгрунтованість наших знань про нього. Гно­сеологія, таким чином, є філософське вчення про знання та закономірності пізнавальної діяльності людини. На відміну від онтології, яка шукає закономірності самого буття, від загальної аксіології, яку цікавлять його ціннісні людські виміри, гносео­логію як важливу частину метафізики займають наступні питан­ня: Як можна отримати знання про буття будь-якого об'єкта? Як це знання співвідноситься з самим цим об'єктом?

♦    Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати пізнавального відношен­ня до дійсності, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріаль­ного апарату філософії, зміст цього апарату, його структуру, еволюцію, відображують динаміку росту як самої дійсності, людини, так і їх взаємозв'язки. Можна сказати, що ступінь роз­робки понятійно-категоріального апарату, чіткість та ступінь розкриття змісту понять, категорій, законів свідчить про ступінь розвитку пізнавальних можливостей людини, розвит­ку та зрілості самої теорії. Логічні форми виступають, з одного боку, як результат, висновок попередньої життєдіяльності, а з другого - як її передумови, фактори і засоби пізнання люди­ною навколишнього світу та його перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку.

♦    Праксеологічний аспект полягає в осмисленні мотивів діяльності, основних засобів досягнення результату, прагматич­ного співвіднесення мети та засобів, у виявленні прийомів ак­тивізації суб'єкта діяльності, дослідженні умов ефективної та ра­ціональної людської діяльності. Філософія в цьому плані досліджує граничні засади практичної діяльності людини, ви­робляючи на основі пізнання істини в її узгодженні з загально­людськими цінностями та інтересами певну загальну систему норм діяльності, її параметри та обмеження.

Для кожного рівня філософії характерною є певна філо­софська дисципліна: логіка, філософська антропологія, етика, естетика, соціальна філософія, філософія мови, філософія релігії, філософія права, політична філософія, філософія науки (епісте­мологія) та філософія техніки та ін.

Етика досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні засади справедливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей. Естетика пропонує загальні визначення прекрасного і досліджує форми його ви­явлення в природі та в мистецтві, висуває деякі критерії пре­красного. Соціальна філософія пов'язана зі з'ясуванням питань про те, що таке суспільство, що можна віднести до соціальних явищ, як реалізують себе в соціальному бутті соціальні законо­мірності. Важливим розділом соціальної філософії є філософія історії, яка досліджує сутність, сенс та ход історії людства та людину як суб'єкта історичного процесу. Філософія мови розг­лядає виникнення, розвиток та функції мови, а також її значен­ня в житті людини та суспільства. Філософія релігії ставить пи­тання про сутність феномену релігійної віри та релігійної свідомості, про специфіку їх функціонування в суспільстві, про значення релігії для людини. Філософія права вирішує питання обгрунтування права і правових відносин. Політична філософія розглядає будову, функції та смисл держави, закономірності її розвитку та особливості управління, аналізує основні рушійні сили (соціальні групи, партії), що впливають на її існування. На­уковий та технічний прогрес призвів до формування таких га­лузей філософського знання, як філософія науки (або епістемо­логія та філософія техніки.

Таким чином, структура філософського знання зумовлюєть­ся тими сферами реальності, які осмислюються людиною, а саме:

1)                онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами, як природа, світ, космос;

2)               соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етноф- ілософія, культурологія обумовлені такими сферами ре­альності, як суспільство та природа;

3)                філософська антропологія, антропософія, структурна ан­тропологія, соціобіологія вивчають саму людину з її особ­ливостями, здібностями, властивостями;

4)                логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інте­лектуальних процесів;

5)               етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філо­софія історії - сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей.

У цілому ж процес диференціації філософського знання поки що явно переважає над процесами інтеграції, враховуючи загальну тенденцію розвитку культури. Проте у ХХ ст. посили­лась протилежна - синтетична - тенденція, пов'язана з повер­ненням до фундаментальної метафізичної проблематики.

Отже, метафізика виступає по суті фундаментальними за­садами філософії в цілому, філософії в її чистому вигляді, і на­ступна диференціація філософських дисциплін реалізується лише всередині загального метафізичного простору, а також фундаментальних метафізичних ходів думки, що склалися в ході історії філософії.

Виявлення специфіки філо- Філософія -    софського знання передбачає дос-

інтегральний вид лідження різних форм опанування знання        дійсності людиною. Крім практич­

ного ставлення до дійсності, в ме­жах якого людина домагається користі, існують інші нормуючі сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які за­фіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії - віра, у політичній ідеології - влада, у праві - справедливість, у мистецтві - прекрасне, у моралі - добро, у філософії ж - мудрість.

Філософське знання - це знання «єдиного в усьому», воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характери­зується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводить­ся до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія стає для неї основним змістом і метою. У цьому ро­зумінні філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що у багато чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж складає специфіку наукового і філософського мислення?

♦    Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмету даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на основі зіставлень, порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до другої.

♦    Наукове мислення здійснюється в межах норм конкрет­ної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах мате­матики, правилами поводження з різного виду символікою, мо­делями, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислен­ня підкорене правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так чітко, як наукове.

♦    Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське ж на базі філософських категорій, які не на­стільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських ка­тегорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки науково­го пошуку у тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

♦   Філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставле­не завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому?, а філософія - на питання: Для чого, з якою метою?

♦    Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, які характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта. Філософське ж мислення рефлексивне, воно звернене не тільки до об'єкта, але й до про­цесу його вивчення. Рефлексія - специфічне явище у сфері духовного опанування людиною світу, яке не співпадає з пізнанням. Предмет рефлексії - відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

♦   Філософія і наука подібні за своїми структурами і розріз­няються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підкоряється законам логіки і складає певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філосо­фія виступає як наука.

♦   Однак, якщо предметом науки є об'єкт, який розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках виступає як рефлек­сивна система, котра включає предмет дослідження двічі - як дослідника і як елемент філософського аналізу.

У філософії як типі світогляду світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні оріє­нтації. Наукова структура не робить філософський світогляд наукою, тому за предметом дослідження філософія не є наукою.

♦   Філософія і наука подібні намаганням до вірогідності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з устремлінням до істини, то у філософії вірогідність допов­нюється елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є злитість знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильніше, ніж у науці.

♦   Закони науки дають можливість прогнозувати, як буде розвиватися об'єкт. На засадах філософських принципів мож­на прогнозувати лише шляхи, засоби вивчення досліджувано­го явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією і наукою і в той же час на їх тісний взаємозв'язок. Наука не може успішно розвиватися без філософії, яка виступає у функціях попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

♦    Пізнання завжди порівнюється з практичною та ціннісно- оцінковою діяльністю. Пізнання - це діяльність по отриманню, збереженню, переробці та систематизації усвідомлених конкрет­но-почуттєвих понятійних образів дійсності. Знання ж - це результат пізнання. Та або інша система знання вважається науковою, якщо вона відповідає певним критеріям. Для міфо­логічного та релігійного знання характерна віра в надприроднє, але така віра відсутня в науці.

3. Своєрідність предмету філософії. Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Субєктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, — відношення людина — світ, його різні модифікації.

Предметом філ-ії є відношення між обєктивною і субєктивною реальністю в найбільш засильному її розумінні; тобто філ-ія спрямовує свій погляд як на людину, так і на світ. Це відношення має багатовекторний характер. Ця багатовекторність окреслює коло основних проблем, тобто філ-ія займається проблемою місця людини у світі, сутністю світу, сенсом існування людини і суспільства, цінностями світу. Таке розуміння дозволяє зробити висновок: філ-ія є критерієм організації діяльності як людини, так і соціокультурними критерієм епохи. Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана абсолютна ідея, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою обєктивованою людською свідомістю, абсолютним розумом. Абсолютна ідея, — наголошував філософ, — є розум, мислення, розумне мислення.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії. Філософія, виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності, має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розвязання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: