17. Національні меншини на території України у добу середньовіччя та їх культура

Етнічний склад населення України, як і кожної держави у світі, формувався протягом багатьох століть. Наша держава — один із важливих геоетнічних центрів, територія зародження та розвитку багатьох народів і водночас — перехрестя двох культурних світів — європейського і азіатського. Через її землі прокочувалися хвилі Великого переселення народів IV—IX ст. — гунів і аварів, «аспарухових болгар» на Балкани у VII ст., угрів- мадярів у Дунайську низовину в IX ст., норвезьких вікінгів у IX—Х ст., татаро-монголів у XIII ст.; тут постійно намагалися закріпитися такі сусідні держави, як Польща, Туреччина, Кримське ханство, Угорщина, Австрія, Румунія, Литва, Росія.

Кожне переміщення народів, що проходило через Україну, залишало слід на її етнічному ґрунті. Вони проявлялися або у мовних компонентах, у запозиченні деяких елементів матеріальної та духовної культури, або у доповненні слов'янсько-українського населення іншоетнічним. Однак, переважаючим завжди залишався корінний етнос — українці.

18. Роль Київської Русі як культурного центру Європи та частини єдиної середньовічної цивілізації

Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі.

Таким же визначальним був вплив християнства на способи інтелектуальної експресії давніх русичів. Після 988 року в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм

Ранні київські літописи, створені переважно монахами й пройняті християнським світовідчуттям, характеризувалися реалізмом і багатством подробиць.

Художня спадщина Київської Русі зберігала значення в якості зразків, які намагалися наслідувати. Виникали місцеві школи, у творчості яких прийоми і форми київського мистецтва одержали самостійний розвиток. Утворення місцевих шкіл сприяло зближенню мистецтва народного і «вченого», ширшому проникненню народних елементів у культуру панючого класу. Виникнення руського співочого мистецтва відносять до часу князювання Володимира Святославовича і його сина Ярослава Мудрого. Важливими архітектурними пам'ятками Галицької землі є князівський палац і церква Пантелеймона в Галичі. Видатною пам'яткою літописання Південно-Західної Русі цього періоду є Галицько-Волинський літопис-головне джерело для вивчення історії південно-західних руських земель в 13 столітті.

З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідне місце у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.

19. Пам’ятки писемності середньовіччя як пам’ятки образотворчого мистецтва

На Русі письменні люди були не лише серед знаті та духівництва, а й серед простого люду. Одні вчені визнають наявність письма в Русі ще задовго до хрещення, інші вважають, що писемність Русі — результат прийняття християнства.

Про раннє ознайомлення Русі з писемністю засвідчує також літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письменами».

Слов'янську азбуку створили Кирил і Мєфодій (IX ст.). Із двох алфавітів, якими користувались у IX—XI ст. — кирилиці і глаголиці, більшість дослідників вважають саме другий винаходом солунських братів. На межі IX і X ст. на території Першого Болгарського царства на основі синтезу грецького письма та глаголиці виникла більш досконала азбука, що отримала назву кирилиці. Нею й написані відомі нам пам'ятки давньоруської літератури.

Особливий інтерес становить так звана «софійська» абетка, виявлена на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась з 27 букв: 23 грецьких і 4 слов'янських (Б, Ж, Ш, Щ).

Цікавою пам'яткою слов'янської писемності є «Влесова книга – першоджерело слов'янської писемності. «Влесова книга» написана алфавітом, близьким до кирилиці, в ній викладено історію дохристиянської Русі від 650 р. до н. е. до часів Аскольда (кінець IX ст.).

З прийняттям християнства розширюється використання та прискорюється розвиток писемної культури, збільшується кількість освічених людей, з'являються книжки, школи при церквах та монастирях.

Про поширення освіти серед русичів свідчать численні берестяні грамоти, знайдені в основному у Північно-Східній Русі, та надписи на пряслицях, глечиках, інших керамічних виробах, на стінах будівель.