32. Розвиток культури у другій половині XVII-XVIII ст.. Та її роль у консолідації українського народу. Основні ознаки світської культури.

До кінця другої третини XVIII ст., тобто до ліквідації Гетьманщини, яка певною мірою захищала українську культуру, духовне життя Лівобережжя розвивалося у більш сприятливих умовах. Близьким до нього культурним життям жила Слобожанщина, пізніше — Південь України. Продовжуючи національно-державні традиції Київської Русі, Галицької держави, Київського та інших князівств Литовської доби, Гетьманська держава забезпечувала частині українського народу досить широкі можливості будувати своє життя і культуру за власними уподобаннями. Українське козацтво, козацька держава своєю діяльністю, самим існуванням оберігала українську народність від культурно-національної асиміляції сусідніми народами: близьким за культурою польським, єдиним за релігією — російським. У той же час ряд регіонів України на початку XVIII ст. знаходилися у складі різних держав. В російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації, онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська намагалися обмежити національно-культурний розвиток, денаціоналізувати українське населення, позбавити його своєї культури і знищити українську мову. Одночасно з України до Росії відтягувалося багато інтелігенції, переважно вихованців Києво-Могилянської академії, визначних діячів церкви.

У XVIII ст. українська художня література переживала значні перетворення: на зміну поетичним і прозовим творам, які базувалися на релігійних мотивах, приходить світська література з сюжетами, взятими із реального життя. Ці твори пишуться здебільшого розмовною, а не книжною мовою, що базувалася на старословґянській. Літератори черпали ідеї, образи, поетику, методи відображення дійсності з багатого джерела народної творчості. Зникають такі широко розповсюджені жанри середньовічної літератури, як житія, полемічна, ораторсько-проповідницька й паломницька проза, церковна поезія, шкільна драма. Натомість з’являються віршовані твори на історичні й побутові теми, які створювалися переважно авторами з демократичних прошарків.

Продовжує розвиватися народна творчість. В історичних піснях, баладах, легендах розповідається про героїчну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників та місцевих гнобителів. У народних піснях, відбивалося тяжке життя народу, особливо за часів кріпацтва, ненависть до царів, панів, воля до боротьби за національне і соціальне визволення. У театральному мистецтві поширюється вертепна драма, своєрідний ляльковий театр, в якому переважали методи віршованої сатири і гумору. У 1789 р. в Харкові засновується перший постійний театр. У духовному житті українського суспільства визначне місце посідає музично-пісенна творчість. У XVIII ст. чарівна українська пісня викликала захоплення в багатьох країнах світу. Виникають визначні музичні центри — у Львові, Камґянці, Стародубі, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та інших містах. Музичною столицею України XVIII ст. був Глухів — гетьманська резиденція. Тут діяла спеціальна музична школа, у якій викладалися вокальний спів, гра на скрипці, флейті та басах. Одним із центрів музичного життя традиційно залишалася Київська академія, у якій функціонували велика хорова капела та оркестр. Капели і хори в Росії також комплектувалися переважно вихідцями з України, часто могилянцями.

Широке використання національної, античної і європейської культурної спадщини, поширення освіти сприяли подальшому розвитку архітектури та образотворчого мистецтва. Тут спостерігається перехід від середньовічних традицій до національних форм і кращих закордонних зразків. Процвітають школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа при Києво-Печерській лаврі. Діяли також малярні при Софійському соборі, Межигірському монастирі, при Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові та ін. Продовжувала розповсюджуватися графіка. Школи графічного мистецтва були в Київській академії, Києво-Печерській лаврі, у Чернігові і Львові. Це гравюри-панегірики і тези академічних диспутів, друковані книги з численними мініатюрами, в яких релігійні сюжети тісно переплітаються зі світськими. В Україні продовжують розвиватися народні художні промисли: різьблення, кераміка, килимарство, художня вишивка та гаптування, кахлеве й гончарне виробництво, художнє литво, ювелірне мистецтво. В архітектурі співіснують різні стилі, удосконалюється техніка будівництва. Поряд із деревґяними будівлями зґявляються камґяні, все ширше використовуються металеві деталі та скло.  Визначне місце у XVIII ст. посідає культове будівництво, в якому, як і в світському, переважав стиль так званого українського бароко.

Таким чином, друга половина XVII- XVIII ст. було важливим етапом у розвитку української культури, хоча російський монархічний деспотизм все більше обмежував її. Поступове подолання середньовічних догматів, поширення передових ідей гуманізму й раннього просвітництва сприяли загальному суспільному прогресу, підносили почуття національної гідності, розширювали духовність. Розвивалася культура як елітних соціальних груп українського суспільства, так і широких народних мас.