29 Соціальні концепції походження моралі

В радянській етичній літературі були найбільш поширеними дві точки зору на походження моралі. Одні автори припускали, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями і забезпечувала їх регулювання. A ін.наполягали на тому, що мораль виникає не з початком виходу з тваринного стану, а тільки на більш пізньому етапі історії становлення людини і суспільства, коли далися взнаки перші суспільні відмінності всередині племені, що потребували моральної регуляції.

Марксистська етика щодо пояснення походження моралі мала засадничу ідею, згідно з якою колективна праця створила людину і стала джерелом всього людського (суспільного) в людині. Процес праці стимулював і утвердження найпростіших суспільних відносин як звичаїв, традицій.

Безперечно, переконливими в марксистській концепції походження моралі є висновки про час виникнення моралі, визначення її історичного характеру, аналіз соціальних передумов виникнення моралі, її функціонування в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості.

Соціально-історичні концепції походження моралі. Прибічниками етичних систем, у яких визнається соціально-історична природа моралі, були Арістотель, Т. Гоббс, французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712-1778), Е. Дюркгейм, німецький філософ, соціолог і політик Макс Вебер (1864-1920) та ін. Вони належали до різних філософських напрямів і шкіл. Особливо войовничо проповідували і відстоювали соціально-історичну природу моралі марксисти.

Концепції соціально-історичної природи моралі ґрунтуються на тому, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінного ладу. Мораль була покликана до життя соціальною потребою в узгодженні, регулюванні й координації процесів виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, оскільки таке регулювання доморальними засобами ставало неможливим (при цьому певною мірою визнаються біологічні передумови моралі).

Головною функцією моралі було забезпечення впорядкованості життя первісного колективу, узгодження колективної волі з волею окремих соціальних груп та індивідів, які поступово виокремлювалися з первісного людського стада, набуваючи певної соціальної визначеності й відносної самостійності.

Представники марксистської етики доводили, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями, регулюючи їх. Такі твердження не витримують критики, оскільки соціальні регламенти (наприклад, моральні оцінки) не здатні були ефективно впливати на напівтваринну психіку. Переконливішою є позиція етиків, які вважають, що мораль виникає не з подоланням людиною тваринного стану, а на значно вищому етапі становлення людини, з появою соціальних відмінностей всередині племені, що вимагало і моральної регламентації.

Отже, моралі передують доморальні форми регулювання поведінки людини. Природними передумовами виникнення моралі були колективні інстинкти, а соціальними - ускладнення суспільного життя, виникнення нетрадиційних конфліктів і неможливість розв'язати їх звичними засобами. Істотну роль у виникненні моралі відіграло зародження самосвідомості індивідів.

30.Релігійні концепції походження моралі Для цієї групи концепцій характерним є тлумачення моралі як божественного за походженням явища. Уявлення про добро і зло, моральні закони, дані людині Богом. Саме добро постає в контексті релігійних концепцій як втілення божественної волі. Згадаймо більш близьку культурологічно нам, українцям, біблійну міфологему дарування людям моральних заповідей через Мойсея (Декалог, Десять заповідей - Вихід, гл. 20). Ідея всемогутнього і всеблагого Бога допомагає віднайти підґрунтя для утвердження в свідомості людини моральних вимог і цінностей як об'єктивних, всезагальних і абсолютних. Заповіді Божі стають чіткими орієнтирами для людини у щоденному вирі розмаїття суб'єктивних моральних оцінок, крайнощів утилітаризму. Однак винятково складною для релігійних концепцій походження моралі є проблема узгодження ідеї справедливого, благого і розумного божественного управління світом з наявністю у ньому зла, несправедливості. Розвиток релігійної практики і свідомості (особливо це стосується таких релігій, як іудаїзм, християнство і іслам) з необхідністю породжував потребу в теології (від гр. theos - бог і logos - слово, вчення), сукупності релігійних доктрин сутності і діянь Бога. І від самих своїх начал теологічні побудови повинні були розв'язати вказану проблему. Відповідний розділ теології отримав назву "теодицея" (від гр. theos - бог і dike - справедливість). Як зазначає М.Г. Тофтул, проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом виявляється в системі запитань, перше з яких: чому злочинцям часто буває добре, добродіям погано? Типова відповідь (у результаті кожен з них отримає своє, заслужене) викликає інше питання: коли ж наступить це? Наприклад, добрий помер у безнадії, а лихий - у безкарності: де ж обіцяна відплата? Виводячи перспективу відплати за межі життя індивіда спочатку автори теодицей відносили відплату не до окремої людини, а до людського роду загалом. Це здавалося цілком справедливим в системі цінностей патріархальної моралі. Пізніші форми теодицеї стали апелювати вже не до вічності людського роду, а до вічності індивіда в перспективі есхатології . Так, у релігіях Стародавньої Індії (зокрема, в брахманізмі, буддизмі), які, сповідуючи ідею переселення душ, визнається причинно-наслідковий зв'язок між заслугами і провинами в попередньому житті та обставинами наступного народження. У відповідності до таких уявлень душа праведника переселяється після смерті в тіло людини вищої, благороднішої варни, а душа злочинця переселяється залежно від характеру скоєного в тварину, рослину чи, навіть, камінь. Для віровчення давньоєгипетської релігії, пізнього іудаїзму, а особливо християнства та ісламу, характерними є ідеї відплати після смерті (тобто суду "на тому світі"). Згадаємо сцену психостасії з давньоєгипетської "Книги мертвих", тобто зважування душі померлого на "терезах справедливості" у присутності бога Царства мертвих Осиріса. Запитання звідки береться зло, якщо у світі панує усеблагий, усесильний та справедливий Бог, не може не збурювати душу віруючої людини. Пошуки відповіді породжують сумніви (мав рацію Екклезі-аст, стверджуючи, що у великій мудрості багато печалі!) у благості, справедливості, силі Бога. До певного часу логічним і переконливим був образ світу, в якому змагались бог Добра і бог Зла, що відобразила ідея морального дуалізму (зороастризм, маніхейство, богомільство, катаризм, язичницькі вірування слов'ян, де протистоять Білобог і Чор-нобог). Тоді зрозумілою ставала причина існування зла (у протистоянні бога Добра і бога Зла переважає останній). Однак релігійний монотеїзм вимагає морального монізму (тобто відмови від морального дуалізму і визнання морального Абсолюту, переваги Добра над Злом). І все ж, якщо зло існує, то чому це є можливим? Чому люди страждають від зла? Можливо, Бог не спроможний його знищити? Тоді він не є усесильним. Можливо, Бог не хоче цього зробити? Тоді Він не є Благом. А коли розкошує і править людьми злочин