18. Етика ф.-в. Ніцше

Ф.-В. Ніцше категорично виступав проти сучасної йому європейської моралі.

Філософ повинен бути чесним перед собою, мати "злу" совість, не схилятися перед авторитетами, виявляти героїзм мислі. Філософ нічого не повинен брати на віру, йому слід підозріло ставитися до дійсності, зривати маски з освячених ідеалів, не лякатися світу, який при цьому йому відкриється, не боятися бути незрозумілим і відкинутим ображеними обивателями. Насамперед він має відмовитися від морального тлумачення світу, яке панує в традиційній філософії і теології.

Різновиди моралі за Ф.-В. Ніцше:

Мораль аристократів — це «мораль переваги», одвічна, природна, самодостатня. Основою аристократичної моралі є «воля до влади». Вона — вища будь-яких норм життя і поведінки людей, зокрема нормативних настанов релігії і сучасної моралі. Суб'єктом є надлюдина, яку характеризує вроджене благородство, гармонійність, органічне поєднання фізичної досконалості і духовного багатства. Благородна людина навіть ворога вимагає гідного.

Мораль рабів сформувалася під впливом античної філософії та християнської релігії і втілилась у численних аскетичних церковно-доброчинних, соціалістичних та інших концепціях людської солідарності. В Європі, за його переконаннями, панує мораль рабів. Ознаки:

— захищає інтереси стада, суспільства, а не особистості, тому вона є стадною, спрямованою передусім на підтримку слабких, хворих, жебраків, невдах;

— дотримуючись цієї моралі, людина погоджується бути маленькою, жалюгідною, нікчемною;

— вона спричиняє роздвоєння людини, навіює їй почуття невдоволення собою, вини і прирікає на постійні сумніви, нерішучість, муки;

— завжди фальшива, лицемірна.

Етапи розвитку моралі:

Перший етап розвитку моралі є доморальним (цінність вчинку визначалася цілковито його наслідком), другий — моральним (критерієм цінності вчинку вважали характер наміру), третій — позаморальним (йому властиві стосунки, вчинки, зумовлені не намірами, а чимось глибшим, ґрунтовнішим, стосовно чого наміри є зовнішнім виявом).

Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо.

Досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою і всіма нестійкими креатурами з ослабленою волею. Ця надлюдина нічого власне надлюдського в собі не містить. Вона — суверенний, автономний індивід, сильна особистість.

Ф.-В. Ніцше здійснив у філософії поворот від раціоналістичної метафізики до ціннісних проблем, зробив особливим предметом своєї уваги дорефлексивну свідомість, вказав на ті тенденції в суспільстві і сформулював ті проблеми (свободи, творчості, відповідальності тощо), які стануть активно досліджуватися філософією XX ст.

19.Етика марксизму

Основоположники етики "практичного гуманізму" — К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895). їхнє етичне вчення нерозривно поєднане з соціально-політичним. Основні праці, що містять етичні ідеї, — це рання праця К. Маркса "Економічно-філософські рукописи 1844 року", а також написані спільно: "Маніфест комуністичної партії", "Німецька ідеологія", "Розвиток соціалізму від утопії до науки" та ін. Основні ідеї етики марксизму пов´язані із суспільним життям. Розкриваючи закони становлення моралі в історії людства, вони бачать її наслідком суспільно-історичного процесу, на відміну від представників філософського раціоналізму та емпіризму кінця XVIII — першої половини XIX ст., що розглядали мораль як результат природно-історичного процесу. Класики марксизму обґрунтували поняття соціально-економічних формацій, кожній із яких властивий свій тип моральності та свої етичні ідеї, що осмислюють зміст і перспективи морального життя свого часу. Проблема розвитку моральності в посідає особливе місце в соціально-економічній теорії марксизму. Описуючи вплив грошей у буржуазному суспільстві, Маркс та Енгельс говорять, що гроші "перетворюють вірність на зраду, любов на ненависть, ненависть на любов, чесноту на порок, порок на доброчесність, раба у пана, пана у раба, безглуздість у розум, розум у безглуздість" [8, с 138]. Інакше кажучи, вони революціонізують стосунки, оскільки підміняють собою моральні цінності. Критика соціальних та моральних засад буржуазного суспільства — один із важливих аспектів погляду класиків марксизму на сучасне їм суспільство. Вони зосереджують увагу на перспективах, які бачать у безкласовому суспільстві, до якого, на їх думку, людство неминуче повинно прийти. В обґрунтуванні перспектив суспільства майбутнього вони спираються на мораль пролетаріату як таку, що позбавлена класової обмеженості. Вона утверджує людину у її людських якостях, а не її соціальний статус. На цій підставі класики марксизму підтримували робітничий рух у країнах Західної Європи, що саме в 40—70-х роках XIX ст. набув особливо широкого розмаху. В робітничому русі вони бачили джерело соціального та морального оновлення людства.